Salta il testo dell’articolo
Свитыть Гонти до роботы И на дитей свитыть ; Ныначе сплять , одягныни , Чогожъ страшни диты , Чого Гонта нибы краде , Або скарбъ ховае , Ажъ трусиця ; изъ Умани Де , де , чуть гукають Товариши Гайдамаки , Гонта мовъ нечуе . Сынамъ хату середъ степу Глыбоку будуе . Тай збудувавъ , бере сынивъ , Кладе въ темну хату Ажъ трусыця ниби чуе , — « Мы не ляхи тату ! » Поклавъ обо ихъ ; изъ кишени Китайку выймае . Поциловавъ мертвыхъ въ очи Хрыстить , накривае Червоною китайкою Головы козачи . Роскрывъ , ще разъ подывився … Тяжко , важко плаче , « Сыни мои , сыни мои , « На ту Украину « Подывиця , вы занеи « Й я занеи гину . « А хто мене поховае ? « Начужому полю , « Хто заплаче надомною ; « Доле моя ! доле ! « Доле моя несчаслыва , « Що ты наробила « На що мыни дитей дала , « Чомъ мене невбила ; « Нехай воныбъ поховалы , « А то я ховаю . » Поциловавъ , перехристивъ , Покрывъ , засыпае ; — « Спочивайте сыны мои « Въ глыбокій осели « Сука маты , непридбала « Новои постели , « Безъ васылькивъ , и безъ труны « Спочивайте диты , « Та благайте , просить Бога , « Нехай на симъ свити « Мене за васъ покарае « За грихъ сей велыкій « Просить сыны , я прощаю « Що вы Католыки . » Зривнявъ землю , покрывъ дерномъ , Щобъ нихто небачивъ , Де поляглы Гонты диты Головы козачи . « Спочивайте , выглядайте , « Я швыдко прибуду . « У коротывъ я вамъ вику « И мыни те буде , « И мене вбьють , колыбъ швыдче , « Та хто поховае ? « Гайдамаки ! … пиду ще разъ « Ще разъ погуляю … » Пишовъ Гонта похилывшись . Иде спотекнеця . Пожаръ свытыть , Гонта гляне , Гляне усмихнеця , Страшно , страшно усмихався , Настепъ оглядався , Утёръ очи , тилько мріе Въ дыму , та й сховався . ( 21 ) Давно те минуло , якъ мала дытына Сырота въ рядныни я колысь блукавъ , Безъ свыты , безъ хлиба , по тій Украини , Де Зализнякъ , Гонта , зъ свяченымъ гулявъ . Давно те минуло , якъ тимы Шляхами Де йшлы Гайдамаки : малыми ногами Ходывъ я , та плакавъ , та людей шукавъ , Щобъ добру навчилы : я теперъ згадавъ , Згадавъ тай жаль стало , шо , лыхо минуло . Молодее лыхо ! якъ бы ты вернулось Проминавъ бы долю що маю теперь . Згадаю те лыхо , шляхи ти безъ краи , И батька и дида старого згадаю ; Одынъ те гуляе , а другій умеръ . Бувало въ недилю , закрывши минею , Почарци зъ сосидомъ выпивши тіеи … Батько дида просыть щобъ той росказавъ Про Коліивщину , якъ колысь бувало , Якъ Зализнякъ , Гонта , ляхивъ покаравъ … Столитніи очи , якъ зори сіялы , А слово за словомъ сміялось , лылось ; Якъ ляхи каналы , якъ Смила горила … Сусиды отъ страху , отъ жалю нимилы : И мыни малому не разъ довелось За тытаря плакать , и нихто не бачивъ Що мала дытына за коминомь плаче ! … Спасыби дидусю що ты заховавъ Въ голови столитній ту славу козачу , Я іи онукамъ теперь росказавъ . Выбачайте люды добри , Що козацьку славу Такъ навманьня росказую Безъ книжнои справы . Такъ дидъ колысь росказовавь , Нехай здоровъ буде , А я занымъ ; незнавъ старый , Що письменни люды Тіи речи прочитають … Выбачай дидусю , Нехай лають ; а я поки До своихъ вернуся . Та доведу вже докраю , Доведу , — спочину , Та хочъ кризъ - сонъ подывлюся На ту Украину Де ходылы Гайдамаки Зъ святыми ножами , На ти шляхи , що я мирявъ Малыми ногами . Погулялы Гайдамаки , Добре погулялы , Трохи не рикъ , шляхетскою Кровью напувалы Украину , та й замовклы , — Ножи пощербилы , Нема Гонты , нема ёму — Хреста ни могилы , Буйни витры розмахалы Попилъ Гайдамака И никому помолыця , Никому заплакать . Одынъ тилько братъ названный Оставсь на всимъ свити , Тай той почувъ , що такъ страшно , Пекелніи диты , Его брата замучилы , Зализнякъ заплакавъ Вперше зроду , слезы невтеръ Умеръ неборака . Нудьга ёго задавыла , На чужому поли . Въ чужу землю положила Така ёго доля . Сумно , сумно Гайдамаки Зализную сылу Поховалы , насыпалы Высоку могилу . Заплакалы , розійшлыся Видкиля взялыся , — Одынъ тилько мій Ярема , На кій похилився Стоявъ довго : « спочинь батьку « Начужому поли « Бо на своимъ нема мисця . . . . . . . . . . .
Indietro Pagina 18 di 21 Pagina 18 di 21 Avanti 