Salta il testo dell’articolo
Жулинови проканули Слозоньки дрібненьки , Стигло серце спечалене , В роспуцѣ лютенькій — Бє - ся в груди бѣлоў рукоў И клине собою , И серденько промерзало , Заплило крьвою . „ Ах Калино красавице , Щире - сь мя любила ! … Гореж менѣ , вже - сь не моя На що - сь мя лишила ! Куда знила - сь в вир безвѣсти , Де твоѣ слѣдоньки ? Там студено вельми темно , Шептят червачоньки . Ще зажди , на стиг верни - ся ! . Най вѣчне спращаю , Ах возьми мене з собою Най ся не лишаю ! . . Та вже - ж я тя не прикличу , За мене недбаєшь — Та вже - ж я тя не приплачу , — О менѣ не знаєшь — Ніжки твоѣ скоропадні Вже ледом застигли Ручки твоѣ бѣленькіи Вже угльом згорѣли , Очка твоѣ чорненькіи Вже пополовѣли Губи твоѣ румяненьки Уже посинѣли . — Не будешь дрібними слови К менѣ промовляти , Нѣ бѣлими рученьками К собѣ пригортати . * * * И Жулин замоўк … думає , Дрожџ го пронимає Нич не видит , нич не чує , Жяльом прозябає . — И роспука хапле ледом Серце закрьвлене , В головѣ ся зкрутило Оченьками жене , Розсмѣяў - ся глухо , дико Схитаў головою . . Верг - ся в синий вир глубокій В рѣку бистренькую . И вир під ним роступиў - ся До дна играючи , И закипѣў пак по верха Сильно воўнюючи — Котили - ся каламутні Воўнѣ берегами , И вихорь гнаў споловѣле Листє туманами — А далеко черленіи Луни розляли - ся , А далеко чорнявіи Хмари котили - ся * * * На розсвѣтѣ красит зоря Та небо ясноє , Котит - ся з за хмар золотих Сонце черленоє , И вже синий туман счезаў З очеретів густих , Буйний вѣтер проганяў - ся По остепах пустих , А по Днѣстру та два тѣла В воўньох ся крутили Разом Жулин и Калина За руки - ся держѣли — Внўнѣ верх них коломутні Красні сукнѣ дерли Виючи - ся баранами Бѣлі боки терли . — У Калини в рѣчи чясом Усмѣх озіркаў - ся Гарна була журна була , Волос розсипаў - ся , У Жулина лице сине , Печаль скопала - ся , Зуби твердо ся затяли И грудь надула - ся — И винесли води тѣла На рѣнець дрібненькій , Замулені бѣлоў пѣноў Як снѣжок бѣленькі . Тут злетѣли ворон тучи Лобами схитали . — Тѣло зьобали Калини Очи випивали . — А Жулина не торкнули - ся , З далека кружали — Як над него надлетѣли Падали , здихали , — Бо закляла го Калина Словами твердими В ужа с свѣту не тиряти - ся Вѣками вѣчними . — Ворони го приодѣли Чорними крилами Вихрове го обкитили Пѣску туманами Аж верх него насипали Могилу круглую Що морогом не ўрастає На память вѣчнўю . — Далибор Вагилевичь . ОЛЕНА . казка . Музика рѣзко від уха заграў , а бабто загудѣў , то в лад вибиваючи моторні дѣвчята аж піднимаў , а хоть ноги потомлені до круглого рвали - ся танка ; гарні хлопцѣ в підкови до складу кресали , позираючи радосно кождий по своєй дѣвчинѣ ; сваненьки з молодцями стиснувши - ся в кутку коло притѣчка хочь дрібненько но чястенько витрясали крупник из чарочки , недбаючи , собѣ радненьки , на старих своих доўговусих господарів на другім боцѣ в кутѣ коло скринѣ спорою мѣрою попиваючих . Було то весѣлєчко . — Гей , хлопцѣ , чи спите ! щосте - ся позабували ? кликнуў гожий дружбитонька з великою шоўком шитою хусткою у бока , досадним голосом , дѣвчята радіби гопцювали , а в вас якби душѣ нестало ; махнуў шапкою вѣнцем барвѣнковим стрійною , погладиў чорненькій хоть невеличкій вус , розгорнуў волосѣчко у чола , глянуў по дѣвчятах , винѣс одную з калинового луга , напретиў музицѣ „ або грай або гроші віддай , моргнуў на Юрця , и станули до шпаркого козачка . Хоть з дерева листь упаў , Морій половѣє , Весѣлечко господь даў Радо нам ся дѣє ! Юрцьо . Хоть на дворѣ ніч темна Гей , темна ночонька В нас свѣтличенька ясна Красні дѣвчятонька . Дружва .
Indietro Pagina 22 di 33 Pagina 22 di 33 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
