Passer le texte de l’article
І тоді я кричу на неї , що вона мене обдурила , щоб прив’язати мене дитиною . Я кричу , що це тільки її дитина . Клавдія кидає в мене конверт із грошима . А я виходжу на сходи під плач Кості й тихий голос немовляти . Удома мене чекає Ганна . Я беру її холодні руки , кладу собі на плечі й кажу : « Моя Шапочко ! » Вона ледве чутно питає , яка Шапочка . Але її очі вже все розуміють , і я вперше цілую її . Потім вона стає переді мною на коліна й просить розповісти все . Поки я розповідаю , мені стає шкода Клавдію , бо вона самотня , бідна і з двома дітьми . Я питаю , коли ми почнемо наше життя . Шапочка серйозно відповідає , що тоді , коли я остаточно все влаштую з тією жінкою . На другий день я знову йду до Клавдії , прошу пробачення , і вона показує мені сина . Його звуть Міка , тобто Михайло , і його крихітні пальчики міцно хапають мою долоню . У нього моє довге підборіддя з ямкою , а на животі така сама родимка , як у мене . Мені моторошно , ніби я бачу самого себе на руках у цієї жінки . Коли ми залишаємося вдвох , Клавдія тихо питає , чи я когось люблю . Я кажу , що люблю і скоро одружуюся . Вона мовчки йде до колиски і ховає обличчя . XIV . Кватирка Тепер я часто буваю в Клавдії , і щоразу йду від неї втомлений і роздратований . Костя ревнує матір до Міки , а Клавдія тільки кричить на нього або цілує без міри . Одного разу він підносить до лиця малого фотографію свого батька і дряпає його рамкою . Клавдія жене Костю на кухню . А я думаю , що хлопчик , може , просто хотів , щоб брат поцілував його тата . Одного вечора я стою над колискою сам , а Міка махає ручками й не помічає мене . І раптом я розумію , що ніколи не зможу піти від нього , бо він мій до самої смерті . І Клавдія теж буде моєю , хочу я цього чи ні . Мені стає страшно , як людині , яка раптом розуміє , що божеволіє . Тим часом Панас Павлович стріляє у свою дружину , але , на щастя , не влучає . Після цього Варвара сама погоджується на розлучення й віддає йому Діму . Я думаю , що домовитися можна з будь - якою жінкою , і пропоную Клавдії віддати мені сина . Вона кричить , що спочатку я мушу вбити її , а Костя кидається на мене і кусає мені ногу . Удома Шапочка каже , що мати не може віддати свою дитину , і що треба дати Клавдії спокій . А я кажу , що Клавдія мені рідніша , ніж Шапочка . У неї мій син , хоча я її ненавиджу . Шапочка втомлено відповідає , що навіть якщо я вб’ю Клавдію , я не перестану бути батьком цієї дитини . Ці слова падають у мене , як камінь у воду . Значить , треба перестати бути батьком . І в мені народжується страшна думка , яку я не хочу бачити , але вона вже живе . Наступного вечора Клавдія йде з Костею гуляти , а я залишаюся з Мікою сам . Я розгортаю його й підношу до відчиненої кватирки , а надворі мороз . Міка кричить , мої руки мерзнуть , і раптом я бачу в його очах справжній людський жах . Я кладу його назад , цілую холодні ручки і плутаю мокрі пелюшки . Коли повертається Клавдія , Міка вже кашляє , і вона з жахом питає , навіщо я його чіпав . Я кажу , що він плакав .
Précédent Page 13 sur 14 Page 13 sur 14 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
