Passer le texte de l’article
На вулиці мені раптом стає незрозуміло весело . Я розстібаю шубу , сміюся сам із себе й іду легким кроком серед людей . Попереду мене в натовпі пливе біла шапочка . А з - під неї видно пухнасте світле волосся , рожеву щоку і строгий дитячий ніс . Я вже кілька разів зустрічав цю дівчину на вулицях , і щоразу довго дивився їй услід . Тепер я раптом почуваюся вісімнадцятирічним гімназистом , який не знає , як почати розмову . Нарешті я рівняюся з нею , знімаю циліндр і прошу дозволу провести її додому . Дівчина йде швидше , а мені вже соромно , але я чомусь не можу відстати . Вона каже нудним голосом , щоб я дав їй спокій , ніби такі сцени давно їй набридли . Тоді я чесно кажу , що бачив її багато разів і дуже хотів познайомитися . Вона уважно дивиться на мене , і я бачу , що її обличчя розумне . А очі чи то сумні , чи то насмішкуваті . Потім вона кличе візника , сідає й їде , не озирнувшись . Біля воріт хтось голосно сміється , мабуть , із мене . III . Казка під ковдрою Уночі я лежу в ліжку і дивлюся на холодне світло місяця на стіні . Спати зовсім не хочеться , бо мене гризе туга , важка й темна , як погане передчуття . Я знаю , що це весна і що через місяць усе мине , але це знання мені не допомагає . У мене є давня смішна звичка , про яку не знає жодна людина на світі . Я не можу заснути , поки не розкажу собі казку . У дитинстві я засинав тільки під мамині казки . А коли мені стало соромно слухати їх , я почав складати казки сам . Відтоді , де б я не був , я хоч на кілька хвилин неодмінно розповідаю собі казку . Я лягаю на бік , накриваюся ковдрою з головою , підтягую коліна до підборіддя , як мала дитина , і починаю . Осінній вечір , дрібний дощ шелестить у жовтому листі . Я йду вулицею самотній , бо нікого не люблю , а хто нікого не любить , той завжди самотній . Біля невеликого червоного будинку я зустрічаю жінку в білій шапочці . Вона дивиться мені в очі й зупиняється , ніби її поранили . А я стою навпроти й не можу відвести погляду . Ми стоїмо так лише кілька секунд , але я розумію , що моє життя щойно змінилося назавжди . Потім ми часто сидимо на бульварі навпроти собору . Я чесно кажу їй , що не обіцяю вічного кохання . Я кажу , що не хочу брехати ні їй , ні собі . Але я давно мрію про друга і про матір моїх дітей . Я хочу почати нове , чисте життя в наших дітях , і питаю , чи розуміє вона мене . Вона мовчки стискає мою руку . Тепер я вже не хижий адвокат , який живе з людської біди й дурості . Я віддав усі борги , веду тільки чесні справи . Ми живемо в маленькій світлій кімнаті , а в театр ходимо на найдешевші місця . Одного разу я питаю її , що таке любов , і вона довго не знає , що відповісти . А потім каже , що вже не боїться мене загубити . Ми так зрослися , каже вона , що загубити одне одного просто неможливо . Тоді я розумію , що тепер ми справжні чоловік і жінка , і в нас народжується син … Але тут моя казка завжди закінчується , бо старий біль прокидається в мені , як давня рана . Я відкидаю ковдру , сідаю в ліжку й запалюю цигарку .
Précédent Page 3 sur 14 Page 3 sur 14 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
