Passer le texte de l’article
Бідна Клавдія Петрівна ! Її любов до Кості схожа на боротьбу двох маленьких звірів . Костя щодня влаштовує сцени , кидає речі , б’є матір і кричить , а вона погрожує , плаче і завжди поступається . Тепер Костя дуже ласкавий зі мною і питає , чому я такий високий . Але я відчуваю , що він ревнує до мене свою матір . Іноді я думаю , як добре , що це не моя дитина . VII . Чий Андрійко ? Одного вечора в клубі до мого столика підсідає п’яний Сосницький у фраку . Він сильно б’є мене по плечі й голосно питає , як поживає моя нова дама . Потім б’є ще раз , і я розумію , що він робить це навмисне . Я спокійно встаю й виходжу . Дмитро щось кричить мені вслід , і щось із дзвоном падає на підлогу . Я довго блукаю темними вулицями . Мені здається , що всі люди на світі схожі на Сосницького й Карачапова . У низькому підвальному вікні я бачу бідну родину кравця . Діти вечеряють і сміються , а худий батько тримає на руках найменшого . Його втомлене обличчя світиться такою ніжністю , що мені стає боляче . Хіба в мене не могло бути таких дітей ? Раптом я вирішую піти до Соні й розповісти їй усе чесно . Якщо вона хоче , щоб я жив з нею й Андрійком , я житиму . А якщо хоче , щоб я зник , то я поїду з цього міста . Соня виходить до мене в рожевому халаті , з мокрим рушником на голові , бо в неї болить голова . Я питаю , чому Дмитро такий злий на мене . Вона тихо каже , що він ревнує її до мене . Тоді я питаю про Андрійка . Вона шепоче , що не знає , а потім додає , що Дмитро б’є її . — Соню , скажи мені правду , — благаю я . — Забудь усе , що було , і скажи : чий Андрійко ? — Не знаю ! Чуєш ? Я сама не знаю ! — кричить вона зі злістю й падає обличчям на зелену подушку . Я довго ходжу по кімнаті . У голові весь час повторюються ті самі слова : « Це гірше за все » . Потім я сідаю біля неї й тихо прошу пробачення . Вона плаче й обіймає мене за шию , бо розуміє , за що я прошу пробачення . Я не можу сказати їй « ходімо зі мною » , а вона чекала саме цих слів . Нарешті я кажу , що треба визнати Андрійка сином Дмитра . Людина вісім років любить свого сина , і не можна сказати їй , що він чужий . Я кажу , що Соня мусить тонко , непомітно переконати Дмитра , що він справжній батько . Соня жалібно відповідає , що їй дуже важко жити з ним . А потім питає , чи я справді їду в Крим , і чи я люблю ту жінку . Я кажу « ні » так швидко й так злякано , що сам дивуюся . А Соня мені вірить , і їй це приємно . Потім я питаю , чи можна мені подивитися на Андрійка , і Соня веде мене до дитячої кімнати . Там спить Андрійко , а в маленькому ліжку поруч спить Василько . Я запалюю сірник , і в його світлі обличчя Андрійка здається дуже схожим на обличчя Дмитра . Мені враз стає байдуже . Але сірник хитається , і я знову бачу довгу ніздрю і пласкуватий кінчик носа . Сірник гасне . Я цілую сонного хлопчика в щоку й швидко виходжу .
Précédent Page 7 sur 14 Page 7 sur 14 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
