Passer le texte de l’article
VIII . Викрадення Другого дня я кажу Клавдії Петрівні , що беру її з Костею в Крим . Вона червоніє від радості , але потім сумно каже , що не може їхати за мій кошт . Я сердито відповідаю , що тоді більше не прийду , і вона погоджується . Костя від радості бігає по кімнаті й стукається об стіну . Увечері він кличе мене до себе за ширму , бере мою руку й кладе її на плече матері . Потім він ховає обличчя в подушку . Перед від’їздом у мене багато справ , а ще треба допомогти Панасові Павловичу . Одного вечора він сам приходить до мене , урочисто протирає пенсне і заявляє , що хоче викрасти власного сина . Я тисну йому руку й кажу , що треба їхати зараз же . Він дуже лякається і каже , що все треба добре обдумати , але я не відпускаю його . Я дзвоню до них додому , змінивши голос , і прислуга каже , що Варвара щойно поїхала в театр . Тоді я беру цигарки , гроші і кажу , що ми їдемо . В автомобілі Панас Павлович мовчить . Перед будинком він раптом хапає мене за руку й просить наказати шоферові повернути назад . Я спокійно кажу , що це його рішення , і він може повернутися , якщо хоче . Тоді він довго шукає своє пенсне під ногами , а потім рішуче відчиняє дверцята , як справжній герой . Двері нам відчиняє Галя , його тринадцятирічна донька . Вона поводиться , як доросла пані , і весело запрошує нас на чай . Панас Павлович каже , що хоче подивитися на Діму . Він іде до спальні , а я сиджу з Галею у вітальні й слухаю , як вона розповідає про подруг і книжки . Вона щебече , як доросла дама . Нарешті Панас Павлович повертається з Дімою за руку , і хлопчик сяє від щастя : — А ми з татом поїдемо кататися на автомобілі ! Галя відразу все розуміє і стає перед дверима . Вона кричить , що не пустить Діму , бо мама казала , що тато хоче його вкрасти . Панас Павлович червоніє і відтягує доньку від дверей . Я ніколи не бачив такої люті в цієї м’якої людини . Я беру переляканого Діму на руки й виношу в передпокій . Коли ми виходимо , Галя стоїть посеред вітальні , притиснувши руки до грудей , і дивиться на нас великими очима . IX . Крим У поїзді ми їдемо в окремому купе , і Клавдія з Костею щасливі , як маленькі діти . Вони ніколи не мали такої розкоші , тому на кожній станції ми купуємо лимонад . Вони сміються з кожної дрібниці . Я показую Кості , як дерева за вікном танцюють , узявшись за руки . Уночі я тихо розповідаю собі казку під стукіт коліс і думаю про Андрійка . У Криму ми бачимо море , пекуче сонце і чорні кипариси , ніби вирізані з картону . Ми довго спимо , лежимо на теплому піску і купаємося в морі . Увечері Клавдія стає переді мною на коліна й цілує мені руку . Я почуваюся щедрим і добрим богом . Під моїм вікном щодня граються троє малих дітей з нашого двору . Найстаршому , Вані , років чотири , і в нього гостре підборіддя , на яке я можу дивитися годинами . Коли Клавдія заходить до мене , я вдаю , що працюю , і вона тихо виходить навшпиньках . Але скоро Клавдія стає сумною і цілими днями лежить у темній кімнаті . Вона не ходить до моря , не цілує мені рук і весь час плаче . Мені це швидко набридає , бо я ніколи не обіцяв їй вічної любові . Ми навіть ніколи не говорили про кохання . Я питаю , чому вона плаче , а вона відповідає , що не знає , і просить дати їй спокій .
Précédent Page 8 sur 14 Page 8 sur 14 Suivant Continuez à lire avec les traductions Créez un compte gratuit : 7 jours de Pro, puis 20 traductions de mots par jour ou une formule payante.
