Salta il testo dell’articolo
V . Мелашка з Бієвців Якось перед Зеленими святами батько послав Лавріна до млина над Россю . Поки мололося жито , Лаврін спав під вербою , купався й співав . Увечері , коли він запрягав воли , то раптом побачив за річкою , у зеленому житі , щось червоне , як жар . То був червоний мак на голові в дівчини . Дівчина підійшла до води , стала на місточку й дивилася на своє лице у воді . Вона була невеличка й гнучка , як тополя , а брови мала чорні , як шовк . Лаврін забув і про воли , і про борошно , і поїхав не додому , а слідом за дівчиною . — Добрий вечір , дівчино , звідки ти ? — Не питай , бо швидко постарієш , — засміялася вона . Але дорогою вона таки сказала , що її звуть Мелашкою , а батька Охрімом Балашем . Жили вони в Бієвцях , у самому кінці глибокого яру . Лаврін довів її до хати й попросив вийти завтра до млина . Вона ледве чутно пообіцяла прийти . Додому він приїхав аж опівночі . Батько сердито питав , чи не в Крим він їздив із мішками . Відтоді Лаврін ходив у Бієвці мало не щоночі . Удень він ходив , як сонний , і спав то в повітці , то в клуні . — Мамо , у Бієвцях я знайшов дівчину , і як з нею не оженюся , то в Росі втоплюся . — Гляди , сину , щоб не взяв такої , як Карпо взяв , — зітхнула мати . — А чи багатий її батько ? — Та здається , з достатками , але я в його скриню не лазив , — сказав Лаврін . У неділю старі Кайдаші поїхали на оглядини . Мати вбралася в найкраще : нова свита , червона хустка , усі дукачі й жовті чоботи . Вона сиділа на возі високо , як пава , і навмисне показувала людям свої чоботи . Чоловіки біля шинку сміялися , що Кайдаш везе жінку на ярмарок продавати . У Бієвцях вона показувала на кожну велику хату й питала , чи не тут живуть Балаші . Лаврін щоразу казав , що трохи далі . Нарешті дорога пішла круто вниз , у глибокий яр , який називали Западинцями . Воли побігли з гори , віз наскочив на горб і перекинувся . Стара викотилася на землю , як м’яч , а сіно засипало її з головою . — Щоб ці Западинці провалилися ! — кричала вона , витрушуючи сіно з - за пазухи . Хата Балашів була маленька , стара й похилена , як бабуся . Гостя гордо підняла голову , ступила в низькі двері й щосили вдарилася тім’ям об одвірок . На голові вискочила гуля , а гарний очіпок зігнувся . Діти Балашів засміялися , а вона зціпила зуби й мусила мовчати . Вона роздала дітям по копійці , бо не привезла гостинців . Найстарший хлопчик голосно сказав , що в тітки жовті ноги , як у їхньої курки . Мелашка тим часом зварила вареники з суницями . Але гостя їла тільки ягоди , а тісто лишала на тарілці . Вона думала , що невелика поміч буде їй з такої малої невістки . Та коли їй налили чарку , вона не втрималася й розлила по хаті цілий мед слів : — Будь же , дочко , здорова , як риба , гарна , як рожа , і робоча , як бджола ! Дорогою додому вона лаяла Западинці , Балашів і їхній чорний хліб . А через тиждень Лаврін повінчався з Мелашкою й привіз її в батькову хату . VI . Сміття в сінях Перший тиждень Мелашка жила в Кайдашів , як у раю . Після бідної батькової хати свекрова хата здавалася їй панськими покоями . Але на другий тиждень свекруха вже почала її лаяти . Мелашка була маленька й не діставала руками до дна великої діжі , де місили тісто . — Лавріне , підстав своїй жінці стільчика , та втри їй піт із лоба , бо ще в тісто накапає ! — глузувала свекруха . Лаврін підставив стільчика й витер Мелашці лоба своїм рукавом . Вона глянула на нього й усміхнулася , наче свекрушині слова пролетіли повз неї .
Indietro Pagina 5 di 10 Pagina 5 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
