Salta il testo dell’articolo
Уночі прочани спали біля церкви просто на траві під липами . Удень на гарну Мелашку задивився молодий послушник , і він бачив , що вона лягла другою з краю . Але пізніше прийшла ще одна жінка й лягла з самого краю , тож другою тепер була баба Палажка . Пізно вночі послушник підкрався в темряві , щоб поцілувати молодицю , а поцілував бабу . Палажка закричала так , що прокинулися всі . — Це мене нечиста сила давила ! — бідкалася баба . — А я думаю , що то був якийсь послушник , — простодушно сказала Мелашка . Палажка дуже образилася . У суботу Мелашка сиділа на сходах біля церкви на Подолі , де стара жінка продавала проскури . Та почула , як тяжко зітхає молодиця , і спитала , що сталося . — Тут у Києві так гарно , а як подумаю , що треба вертатися додому , то краще вмерти , — сказала Мелашка . Вона розповіла про свою свекруху . І раптом їй спала на думку дивна річ : попроситися до цієї жінки за наймичку . Та погодилася й сховала її у своїй пекарні . Баби шукали Мелашку два дні , а потім пішли додому без неї . У Семигорах новину Кайдашам принесла не Палажка , а її найгірший ворог , баба Параска . — Ваша Мелашка пропала в Києві , а ваша Палажка всю ніч у монастирі з ченцями цілувалася ! — розповідала вона . Кайдаші разом із Параскою пішли до Палажки , і слово за слово баби почали сваритися . Кайдашиха тицьнула Палажці дулю під самий ніс . А та скрутила у відповідь дві дулі й покрутила ними перед нею . Потім усі пішли до волості . Але волосний сказав , що Мелашка не маленька й має свій розум . Скоро по селу пішли страшні чутки про божевільну молодицю в Києві й про вбиту жінку в лісі . Свекруха злякалася й уперше відчула свою провину . Тоді вона , Лаврін і Мелашчина мати пішли до Києва шукати Мелашку . А Мелашка тим часом пекла проскури й щодня думала про Лавріна . Одного вечора вона виглянула з воріт і побачила на церковних сходах блідого , змарнілого чоловіка , у якому впізнала Лавріна . Поруч сиділи її мати й свекруха . Мелашка заплакала , як мала дитина , та побігла до них , як була , в одній сорочці . — Ми тебе вже оплакали , як мертву , — тихо сказав Лаврін . — Вертайся , дочко , додому , бо тобі ніхто лихого слова не скаже , — пообіцяла свекруха . І вона дотримала слова . Удома вона знову говорила з Мелашкою солодким голосом , а полин наче сховала в комору для Мотрі . Вона навіть купила невістці нову хустку й очіпок із червоними квітками . А через два тижні Мелашка народила сина . VIII . Остання дорога Кайдаша Тепер у старій хаті був мир , зате на дворі почалася нова сварка : між старим господарем і молодим . Лаврін був молодшим сином , і за звичаєм батькова хата й усе господарство мали дістатися йому . Тому він перестав слухати батька . Одного дня батько звелів йому косити ячмінь , а Лаврін запрягав воли , щоб їхати до млина . — Гей , сірий , з ярма ! — кричав батько й тягнув вола за один ріг . — Ставай у ярмо , сірий ! — кричав син і тягнув за другий . Віл не знав , кого слухати , тож крутнув головою , ярмо полетіло на землю , а воли втекли в садок . Після цього господарство взяв у свої руки Лаврін . Батько мовчав , майстрував у повітці й постив по п’ятницях . Увечері він майже щодня вертався з шинку п’яний . — Був я колись Кайдаш , а тепер став маленький Кайдашець , — казав він за чаркою .
Indietro Pagina 7 di 10 Pagina 7 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
