Salta il testo dell’articolo
Всі признали справедливість тої бесіди . Бенедьо говорив дальше : — Досі чень усі ми переконалися , що наша сила лежить у громаді , лежить в тім , коли всі будемо держатися купи . Доки ми жили кожний про себе , не дбаючи про других , доти не могло у нас і мови бути про якусь поміч , а тепер , як самі видите , спільними силами ми дійшли до того , що могли розпочати таке велике діло : війну з багачами . І мені здається , що доки ми будемо держатися купи , доти багачам не вдасться взяти верх над нами . Отже , треба тепер поперед усього поставити їм такі жадання , щоби опісля наша громада не тільки не розпадалася і не була розбита , але , противно , зміцнювалася чимраз більше . Щоби наша робітницька каса не випорожнювалася , а все більшала . Бо добре то якийсь сказав : де добре громаді , там добре й бабі ; як буде наша громадська сила міцніти і розвиватися , то при тім і кожному поодинокому буде ліпше , бо громада зможе його в кожній біді зарятувати , і підприємці будуть мусити нас боятися і не посміють зламати свого слова , не посміють обходитися з робітником , як з худобою або й ще гірше . — Так , так ! — загомоніли кругом робітники , — але чого ж на такий спосіб жадати ? — Я би гадав ось чого : поперше , розуміється , щоби платню нам підвищено : тим , що до ями йдуть , — найменше дванадцять шісток , тим , що на верха , — ринського , а найменше вісім шісток : подруге , щоби ніхто не смів побирати ніякого касієрного ; потретє , щоби до робітницької запомогової каси , крім робітників , давали вкладки також і пани , кожний найменше по ринському місячно ; дальше , щоби в разі нещасливого випадку , смерти , каліцтва обов'язані були платити за шпиталь і ліки , а також рятувати осиротілу робітницьку родину хоч через пів року . Я гадаю , що це жадання не надто великі , а для нас із них вийшла би значна пільга . — Так , так , — крикнули гуртом робітники . — Того тримаймося ! А як у нас буде опісля своя каса , то й пізніше зможемо добиватися дальших уступок . Підприємці не знали нічого про ту нараду . Чим ближче до ночі , тим більший страх огортав їх перед робітниками . Хати були позамикані . На вулицю рідко хто показувався . Тільки глухий гомін і шепіт і тривожна дрож ходили по Бориславі , мов пошибаюча тисячі людей зараза , мов осінній стогнучий вітер по гаю . XV . Фанні , Леонова єдиначка , сиділа самотня в задумі на м'якій софі в пишнім покою . Вона час від часу позирала на годинник , що тикав обіч неї під кришталевим дзвоном на мармуровім столику . — Третя година , — сказала вона знудженим голосом . — Як поволі йде той час ! Батько поверне аж по п'ятій , а ти , Фанні , сиди сама ! Як багато годин , як багато днів просиділа вона вже отак , сама , на тій м'якій софці , побіч мармурового столика з годинником під скляним дзвоном ! Як багато разів нарікала вона на той лінивий хід часу ! Чи в неї в руках була яка робота , про котру знала , що вона нікому не потрібна і нікому ні на що не здасться , чи книжка , котра її ніколи не могла зайняти , все та нестерпна нуда , та самота давили її , всисалися їй усіми порами в тіло , немов гризька багнюка . Її жива , кровиста натура ниділа і сохла в тій холодній , бездільній самоті .
Indietro Pagina 127 di 154 Pagina 127 di 154 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
