Salta il testo dell’articolo
XIX . Щасливий , розрадуваний і пристроєний , мов на празник , увійшов Ґотліб до світлиці , в котрій сиділа Фанні . Це перший раз мав він бачитися з нею після щасливого уладження їх діла між його матір'ю і її батьком . Він ішов , землі під собою не чуючи : голова його повна була образів щасливої будучини , серце повне було несказаної пристрасти , невгасимого жару . Якою то він застане її ? Як вона любо усміхнеться йому назустріч , як , пречудово рум'яніючись , впаде в його обійми , похилить прекрасну голівку на його плече , — як він буде цілувати , пестити , голубити її ! Все те , мов рожеві , запахущі блискавиці , стріляло в його уяві , і він не йшов , а летів , землі під собою не чуючи , щоби якнайшвидше побачитися з нею . Але що це ? Ось вона стоїть при вікні , плечима до дверей , з головою , опертою о шибу , і чи не чує його приходу , чи не хоче обернутися . На ній сукня з якогось сірого шовку , хоч дорога , а все ж якось так буденно виглядає ; ані одна скиндячка , ані ніякий блискучий металевий стрій , котрі вона так любить , — ніщо не показує , що вона чогось надіється хорошого , радісного , празничного . Тихенько він наблизився до неї , взяв її за плече і нахилився , щоб поцілувати в лице , коли разом відскочив , мов опарений , побачивши , як рясні сльози плили з її очей , і почувши рівночасно її придушені , хлипанням переривані слова : — Іди геть ! — Це що такого ? Фанні , що тобі сталося ? Фанні , серце моє , чого ти плачеш ? — Іди геть , не говори до мене ! — Як то не говорити ? Що - ж це такого ? Чи вже я тобі такий ненависний , такий огидний , що й поглянути не хочеш на мене , Фанні ? І він знов положив свої руки на її плечі , стискаючи їх легенько . Фанні ще дужче заплакала , але не оберталася . — Іди геть ! Хіба ж не знаєш , що нам треба розлучитися , що нам з собою не бути ? — Нам ? Розлучитися ? Це ти що говориш , Фанні ? Ти недужа , чи що такого ? Нам не бути з собою ? Хто це сміє казати ? — Мій батько . — Твій батько ? А це коли ? Адже недавно , позавчора , він дав своє слово моїй матері , хіба ж він міг взяти назад своє слово ? Фанні мимоволі обернулася , слухаючи його слів , вона й сама не знала , що це значиться . — Алеж , противно , Ґотліб , іменно твоїй матері мій батько казав , що не дасть мене за тебе , що має зо мною якісь інші види . — Алеж мати зовсім противно казала мені ! — А я тобі кажу правду , я все чула ! — То моя мати ошукала мене ? — Вона , може , так тільки … щоби ти не турбувався … — Господи , то воно й справді так ? Ні , це не може бути ! Що я винен твому батькові , що ти йому винна , Фанні , що він хоче нас живих зарити в могилу ? — Я не знаю , Ґотліб ! — Але ні , ні , ні , — і при тім він з лютости тупнув ногою , — це не може бути ! Я не дам з собою грати , мов з котеням . Я не котя , Фанні , я вовк , я вмію кусати ! Він почервонів , як буряк , його очі почали заливатися кров'ю , лютість затамувала йому дух . Фанні дивилася на нього , мов на святого . Ніколи він не видавався їй таким хорошим і принадним , як в тій хвилі дикої лютости . По хвилі передишки Ґотліб говорив далі вже трохи лагідніше :
Indietro Pagina 146 di 154 Pagina 146 di 154 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
