Salta il testo dell’articolo
— Гм , не знаю , як би то … — сказав нерішучо Герман . — Ви вагуєтеся ? Не вагуйтесь , дорогий сусідо ! Хіба ж не видите тих користей , які з такого сполучення сплинуть на нас ? Візьміть лиш те : ми оба , дві перші , смію сказати , бориславські сили , ми оба разом , споріднені , зв'язані докупи , хто тоді опреться нам ? Всі підуть за нашою волею , а хто не схоче , той за одним нашим замахом упаде в порох ! Подумайте : ми тоді пани цілого нафтового торгу , ми визначуємо ціни , закуповуємо околичні села , ліси , каменоломні та копальні ! Ціла околиця в наших руках . Не тільки торгові й промислові , але й політичні діла околиці в наших руках . Всі вибори йдуть , як ми хочемо , посли і репрезентанти говорять , що ми кажемо , боронять наших інтересів , пани і ґрафи дбають про нашу ласку ! … Чи ви розумієте ? Ми сила , і доки будемо держатися разом , доти ніхто проти нас не вистоїть ! — І розогнений власними словами , Леон кинувся обіймати Германа . — Пристаєте дорогий приятелю , брате ? — скрикнув Леон . — Пристаю , — сказав Герман , — тільки не знаю , як моя жінка . — Що , ваша чесна і розумна жінка мала б не хотіти щастя для свого сина і для моєї дитини ? Ні , то не може бути ! Ходім , ходім до неї . Я нині ще мушу залагодити це важне діло , і скоро розійдуться гості , підемо оба , представимо , поговоримо … — Вона дуже любить свого сина , то правда . Але мені здається , що й вона кращої партії для нього не найде від вашої Фанні , — сказав Герман . — Ах , дорогий приятелю ! — скрикнув урадований Леон . — Що за щастя для мене нинішнього дня ! Боже , що за щастя ! Підем , підем ! II . Рука - об - руку йшли два приятелі бориславським трактом до Германового помешкання . Говорив більше Леон . Він був чоловік дуже вразливий і живо переймався всякою думкою . Невтомно розточував він перед Германом щораз нові картини їх будучої величі й сили . Все з його уст ішло , мов медом посолоджене , всі трудності так і щезали , мов сніг від сонця . Практичний і холодний Герман зразу не дуже подавався на ті золоті гори , але чим далі , тим більше Леон потягав і його за собою , і в його недовірливій голові звільна зачало також ворушитися питання : — А що ж , хіба ж це не може бути ? . . Зі своїм сином Ґотлібом він здавна мав стільки гризоти та клопотів , що навіть ніколи не прийшло йому на думку ждати з нього чого небудь путнього на будуче , не то вже будувати такі високолетні пляни . От і недавно купець , у котрого Ґотліб від двох літ був на практиці , писав до нього , вже , може , сотий раз , що Ґотліб зле справується , діла не пильнує , гроші , прислані з дому , розкидає , мов безумний , над другими суб'єктами збиткується і Бог зна яких дурниць не виробляє . „ З жалем признати мушу , — писав далі купець , — що його дволітній побут в моїм закладі не приніс для нього майже ніякої користи . Його знання в купецтві тепер таке саме , як було й з початку “ … Все те мимоволі насувалося Ґерманові на думку тепер , коли Леон такими заманливими фарбами малював йому будучність їх „ домів “ за полученням Ґотліба з Фанні . „ Ще доки я жию , — думав Герман , — то , може , воно буде якось іти , але опісля ? “ Щоби Ґотліб змінився , поправився , на те треба хіба якого чуда , котрого Герман не надіявся .
Indietro Pagina 13 di 154 Pagina 13 di 154 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
