Salta il testo dell’articolo
XII . Останній камінь Хлопці з Тухлі збили плоти і попливли до монголів , і одна за одною зникали купи каміння з ворогами . Нарешті залишилася тільки одна , найбільша , на якій стояв Бурунда із сотнею воїнів . З ними були Тугар Вовк і Максим . Захар стояв високо на скелі і дивився на сина . Тоді Бурунда схопив Максима і підняв над ним сокиру , а Тугар махав білою хусткою . — Люди ! — кричав він . — Бурунда віддасть вам Максима живого , якщо ви випустите нас із долини , а якщо ні , то ваш хлопець помре ! Старі обступили Захара . — Захаре , ворога вже немає , і ці кілька людей нам не страшні . Пожалій сина ! — Ви не знаєте монголів , — відповів Захар . — Бурунда приведе нову силу на наші гори , тому хай краще загине мій син , ніж утече хоч один ворог ! Мирослава впала перед ним на коліна . — Батьку , я люблю твого сина , і якщо він помре , помру і я ! — Пообіцяй їм усе , — сказав один хлопець . — А коли Максим буде вільний , ми їх усіх потопимо . — Ні ! — сказав Захар . — Беркути тримають слово навіть перед ворогом . Він пішов до машини , на якій лежав величезний камінь , і взяв мотузку твердою рукою . А на острові Бурунда вже не хотів чекати . — Помри першим , рабе ! — закричав він . Він замахнувся сокирою , але в ту мить блиснув меч Тугара Вовка , і боярин відрубав руку Бурунди разом із сокирою . Бурунда заревів і схопив Максима другою рукою , але Максим ударив його плечем , і обидва впали у воду . І в ту ж хвилю з машини полетів величезний камінь , кинутий рукою Захара , і впав просто на купу ворогів . Коли вода заспокоїлася , від загону Бурунди не залишилося нічого . Захар закрив обличчя руками і заплакав , а Мирослава впала на землю без пам’яті . Аж раптом хлопці на плотах радісно закричали , бо з води виринув Максим , живий і здоровий ! — Максим живий ! — кричала вся громада . Максим вискочив на берег і кинувся до батька , але старий Захар хитався і був дуже блідий . — Нічого , синку , — тихо сказав він . — Сторож кличе мене , бо я зробив своє діло . А тепер подивися , тут є хтось , кому потрібна твоя допомога . Максим підбіг до Мирослави , і дівчина відкрила очі і побачила його . — Максиме , ти живий ! Потім вона тихо спитала , де її батько , і Максим відвернувся . — Не питай про нього , бо тепер його судить Бог . Молімося , щоб добрих справ у нього було більше , ніж злих . Захар поклав руки на їхні голови . — Доню , твій батько загинув , але не будемо судити його . Замість батька доля дає тобі брата … — І чоловіка , — додав Максим . — Хай благословлять вас боги наших дідів , діти ! Потім Захар звернувся до громади : — Браття ! Чим ми перемогли ? Не тільки зброєю і не тільки хитрістю , бо ми перемогли згодою . Поки ви будете стояти всі за одного і один за всіх , вас не переможе жоден ворог . Але прийдуть важкі часи , коли люди забудуть про згоду і потраплять у неволю . Та колись народ знову згадає життя своїх предків . Розповідайте дітям і онукам про ці дні , і хай пам’ять живе , як іскра в попелі . Прийде час , і з неї знову розгориться вогонь . Прощайте ! Він подивився на сонце , усміхнувся і помер . Ніхто не плакав за ним , бо за щасливою людиною плакати гріх . З піснями люди віднесли його на Ясну поляну і там , у старій святині , поклали обличчям до золотого сонця , а вхід закрили великою кам’яною плитою . Так спочив Захар Беркут . А про нього і про вільну Тухлю люди розповідали своїм дітям і онукам ще багато віків .
Indietro Pagina 9 di 9 Pagina 9 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
