Salta il testo dell’articolo
III . Дитячі літа Не судилося Мотрі щастя . Люди цуралися і її самої , і її старої матері . Їхню хату на краю села всі обходили , а своїм дітям люди заборонили туди бігати . Хата старіла й валилася : стріха прогнила , а замість шибок у вікнах світили старі ганчірки . Узимку в них часто не було ні дров , ні солі , ні борошна . Вони ледве не вмирали з голоду . Мотря працювала від ранку до ночі . Але в Пісках її на жнива не брали , тому вона ходила жати в сусіднє село . На всіх трьох у них була одна тепла юпка й одні чоботи . Тож узимку з хати виходили по черзі . Коли мати йшла на роботу , баба з дитиною сиділи вдома й чекали її до вечора . Чіпка ріс чорнявий , головатий і розумний , але якийсь невеселий , тихий і впертий . Скажеш йому щось подати , а він спершу довго розпитує , де воно лежить . Тоді він повільно встає й несе . Мотря за це сердилася й часто била його , бо боялася , що з нього виросте ледащо . А баба Оришка любила онука понад усе . Вона годувала його , співала йому пісень і розповідала казки . Коли Чіпка підріс , він побіг на вигін до інших дітей . Але діти не хотіли з ним гратися . Хлопці оточували його , смикали за чорне волосся й кричали , що йде виродок . — Чіпко , скажи нам , а де твій батько ? — питав хтось із хлопців . — Не знаю я , де мій батько , — тихо відповідав Чіпка й дивився в землю . — То ти байстрюк , якого баба знайшла в бур’яні ! — реготали діти . Чіпка блискав очима , як вовченя , і кричав , що вони брешуть . А хлопці ще дужче сміялися . Вони смикали його , аж поки він не починав плакати , а тоді проганяли геть . Він ішов додому до баби . Оришка садила його на коліна та казала , щоб він більше не ходив до тих лихих дітей . Чіпка дуже любив бабині казки . Він часто питав , чи говорять воли , коли ревуть , і про що щебечуть пташки . Баба розповідала , що скотина реве з радості , коли йде з поля додому . А соловей , казала вона , колись був людиною . Чіпка слухав її й думав , що весь світ живий і все в ньому говорить , тільки люди цього не розуміють . — Я , бабусю , буду добрий , а тих дітей , що мене б’ють , Бог покарає , бо вони злі , — шепотів він . Якось баба пішла полоти на город , а Чіпка лишився в хаті сам і дуже голодний . Вона дала йому шматочок хліба . Решту окрайця вона поклала на стіл і сказала , щоб він не брав . Баба пояснила , що з ікони дивиться Бозя , яка все побачить і покаже матері , хто з’їв хліб . Чіпка з’їв свій шматочок , але хліб на столі так і манив його до себе . Він простягав руку , але бачив очі на іконі й швидко ховав руку назад . Тоді хлопець узяв ножа , виліз на лаву й видовбав іконі очі . А потім спокійно з’їв увесь хліб . — Я , бабо , той хліб з’їв , а Бозя не бачила , бо я їй очі вийняв ! — похвалився він бабі . Мати дізналася про це аж перед Різдвом , коли мила ікони . Вона дуже злякалася й погримала на сина , та й годі , бо що з малого взяти , коли він ще нічого не розуміє ? Але Чіпка ріс упертим і гордим хлопцем . Бійка його не лякала , а тільки злила . Тільки бабине тихе слово могло його заспокоїти , і тільки бабу він слухав завжди .
Indietro Pagina 3 di 12 Pagina 3 di 12 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
