Salta il testo dell’articolo
IV . Дід Улас Коли Чіпці минуло дванадцять років , мати віддала його в найми до багатого козака Бородая . Хлопець мав доглядати скотину , але робити нічого не хотів . Він ховався в солому й плів там собі хрестики , поки інші працювали . Одного разу хазяїн розсердився й побив його . А Чіпка у відповідь мало не спалив хазяйського хліва . Добре , що люди вчасно помітили вогонь , а то згоріло б усе господарство . Бородай прогнав хлопця , і той цілу зиму просидів удома біля матері . Навесні Мотря знайшла йому інше місце . Старий вівчар дід Улас якраз шукав собі помічників . Улас колись був кріпаком пана Польського й усе життя доглядав панську худобу . Коли він постарів і захворів , пан вигнав його з двору , щоб не годувати даремно . Громада пожаліла діда , викопала йому землянку за селом і доручила пасти громадську отару . Ця робота Чіпці дуже сподобалася , і вперше в житті він працював охоче . Він уставав ще до сонця , брав хліба в торбу і йшов до дідової землянки . Там під дверима вже дрімав собака Леско . Згодом приходив другий підпасич , Грицько , сирота , такий самий бідний , як Чіпка . На ньому була чорна порвана сорочка , а в торбі лежали тільки сухарі , чорні , як земля . Хлопці разом снідали й чекали , поки дід умиється та вийде з землянки . Цілий день вони пасли овець у степу . Дід дрімав під вербою або грав на сопілці . Сопілка то плакала , то сміялася , а вівці слухали її , похиливши голови . Чіпка розпитував діда про все на світі , і старий охоче розповідав йому про давні часи . Якось Грицько приніс за пазухою горобенят і сказав , що горобців треба бити . Він пояснив , що колись , коли мучили Христа , горобці кричали : « Жив ! Жив ! » Чіпка глянув на діда , але дід мовчав . Хлопець подумав , що це , мабуть , правда . Очі в нього загорілися , і він почав крутити горобенятам голови . Потім хлопці лазили по вербах , видирали гнізда й кричали на весь степ : « А що , жив ? А що , жив ? » Того ж дня з лісу вискочив сірий вовк , схопив ягня й потяг його до діброви . Отара кинулася врозтіч , Леско помчав за вовком , а Чіпка без страху побіг за Леском . Вовк злякався , покинув ягня й утік у ліс . Дід потім довго хвалив хлопця за сміливість . Так минали дні . Щовечора хлопці гнали отару в село , а дід зачинявся у своїй землянці . Тепер Чіпка приносив додому трохи грошей , і матері ставало легше жити . А тут ще помер далекий родич Мотрі , у якого не було дітей , і після нього залишився шматок поля . Мотря подарувала писареві двох овечок , і громада віддала ту землю їй . — Не журись , Чіпко , бо тепер у нас буде своє жито , своя пшениця й свій хліб ! — раділа мати . — Нехай тепер наші вороги сміються , а ми проживемо й без них ! Хата повеселішала , у хліві завелася свиня , а на столі часом з’являлися сир і вареники . Здавалося , що біда нарешті відступила від їхнього двору й більше не повернеться .
Indietro Pagina 4 di 12 Pagina 4 di 12 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
