Salta il testo dell’articolo
Інколи ввечері сонце заставало Івана на самому верху . Тоді його тінь разом із горбом падала далеко на поле . Вона лежала на нивах , велика й зігнута , як тінь велетня . Іван показував пальцем на свою тінь і говорив горбові : — Бачиш , як ти мене зігнув , як дугу ? Але поки мене носять ноги , ти мусиш родити хліб ! Задарма сонце їсти й дощ пити ти не будеш ! Інші ниви Іван купив за гроші , які приніс з війська , і на них працювали жінка й сини . А сам він найбільше працював на горбі . Ще в селі знали , що Іван ходив до церкви тільки раз на рік , на Великдень . І що він не дозволяв курям заходити на подвір’я . Якщо курка починала там шкребти лапкою , то вже не жила . І жінка не могла її врятувати , хоч як просила . А ще Іван ніколи не їв за столом , а завжди сідав на лаву . — Я був наймитом , потім десять років служив у війську , — пояснював він . — Я столу не знав . Тепер мені за столом їжа в горло не йде . Такий був Іван Дідух , дивний і в характері , і в роботі . II . Камінний хрест : прощання Одного дня хата Івана була повна гостей . Прийшло все село , господарі й господині . Іван продав усе , що мав . Його сини й жінка вирішили їхати до Канади , і старий нарешті мусив погодитися . Іван стояв перед гостями з чаркою горілки в руці . Він хотів щось сказати , але довго мовчав , ніби скам’янів . — Дякую вам , господарі й господині , що мали мене за господаря , а мою жінку за господиню . . . Він не договорив , а дивився перед собою і хитав головою , ніби тихо молився . Буває , що хвиля викине з річки на берег великий камінь . Той камінь лежить на сухому березі , важкий і мертвий . Сонце сушить його , а він дивиться на живу воду і сумує , що вода вже не давить на нього , як давила багато років . Він дивиться на воду , як на втрачене щастя . Так Іван дивився на людей . — Дай вам Боже здоров’я , діду Михайле , — сказав він нарешті і подав чарку старому другові . — Куме Іване , нехай Бог допоможе вам щасливо доїхати і знову стати господарем , — відповів Михайло . Іван підійшов до жінок , які сиділи на другому кінці столу . Серед них плакала його стара . — Стара , на тобі хустку , витри очі . Я тут не хочу бачити ніяких сліз . Пильнуй гостей , а плакати ти ще матимеш досить часу . Потім він повернувся до чоловіків , і його голос став гострим . — Не дай Боже нікому слухати жіночого розуму ! Бачите , як вона плаче ? А хто її з хати виганяє на старість ? Я ? — Куме , лишіть жінку , — сказала сусідка Тимофіха . — Вона вам не ворог . Їй теж жаль свого села і своїх людей . — Їй жаль ? А я туди з радістю їду ? ! — закричав Іван і вдарив себе кулаком у груди . — Такий сум , люди , такий сум , що я сам не знаю , що зі мною робиться ! Потім він трохи заспокоївся і почав пояснювати .
Indietro Pagina 2 di 9 Pagina 2 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
