Salta il testo dell’articolo
— Сів я на призьбу . Ще покійна жінка мазала її глиною , а я ту глину возив тачкою . Хочу встати , а призьба не пускає , ступлю крок , а вона знову не пускає . Сиджу й плачу , так плачу , ніби з мене шкуру деруть . Люди сходяться і дивляться на мене . Він показав рукою на ворота . — Он там біля воріт священник казав прощальне слово над моєю жінкою . Усі люди плакали . Казав : « Добра була жінка , працьовита » . Перевертайтеся в гробі , мої рідні , бо я ледащо . Пропив усе до нитки . Чуєш , Маріє , і ти , Васильку , і ти , Юрчику ? Тепер ваш тато буде ходити в грубих сорочках і носити людям воду за копійку . . . Потім він показав на хату війта . — А війтиха добра жінка . Винесла мені хліба на дорогу , щоб війт не бачив . Нехай Бог дає щастя її дітям . Нехай Бог дає вам усім краще , ніж мені . Антін знову заговорив про свою хату . — Ну , чого мені сидіти на чужій призьбі ? Іду . Тільки ступив крок , а вікна заплакали , як маленькі діти . Ліс їм щось шепоче , а вони сльозу за сльозою пускають . Заплакала за мною хата , як дитина за мамою . Я витер вікна полою , щоб не плакали даремно . І пішов зовсім . Він обвів рукою все довкола . — Важко мені , як камінь гризти . Темний світ переді мною . . . Є ще трохи грошей , але я їх проп’ю . З нашими людьми нап’юся , з ними й прогуляю . Нехай знають , як я з села виходив . Він знову витяг книжечку з - за пазухи . — Ось вона , моя синя книжечка . Це тепер моя хата , і моє поле , і мій город . Піду з нею на край світу ! Книжечка від самого цісаря , усюди мені двері відчинені . Усюди ! IV . Діти Була осінь . Старий дід згрібав сіно на полі . Потім він поклав граблі , сів на межу і закурив люльку . Думка гнала думку , і нарешті дід почав говорити вголос , на все поле . — Трохи відпочину спокійно . Бо як тільки покажуся вдома , то зразу знайдуть мені роботу . Невістка зразу закричить : « А ви чого сидите ? » — А Господь бачить , що я ледве ноги переставляю . Руки , дивіться , як граблі . Уже місяць не голився , а до церкви дорогу забув , бо нема в чому йти . У чому я піду , коли з мене все забрали ? Дідів голос летів полем , і люди оберталися в його бік . А він скаржився далі . — Ох , які тепер діти ! Але я ще пам’ятаю , що казав нотар . Сухенький такий пан , з борідкою . Він так пояснював синові : « Поки дід живий , у нього має бути своя постіль . Він має спати на ній і лежати хоч до сходу сонця . А коли покладете його на лаву і засиплете землею , тоді переходь на дідову постіль . А бабі має бути піч . Хай гріється , хай молиться Богу . А коли бабу поховаєте , тоді невістка нехай лізе на піч » . Осінній вітер грався сивим дідовим волоссям . — Якби той нотар зайшов до нас увечері ! Син на постелі , невістка на печі , а я зі старою на підлозі , на соломі . Хіба це по правді , і де тут Бог ? У цих людей уже нема Бога , ой , нема . . . Дід ще й похитав головою , ніби хотів сказати те саме ще раз .
Indietro Pagina 5 di 9 Pagina 5 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
