Salta il testo dell’articolo
I . Горобець Живе собі на світі горобець . Він молодий і веселий . Але є одна біда : горобець дурненький . Він нічого не вміє . Він не вміє звити гніздо . Він не вміє знайти добре зерно . Де сяде , там і спить . Що бачить , те і їсть . А ще горобець дуже любить битися . Є причина чи нема причини , а він уже лізе в бійку . Одного дня горобець літає з товаришем по двору . Вони граються і шукають щось у смітті . І раптом вони бачать три зернятка . Це зернятка коноплі . — Мої зернятка ! — кричить наш горобчик . — Я знайшов ! — Ні , мої ! — кричить товариш . — Мої , мої , мої ! І горобці починають битися . Вони б’ються , скубуться , стрибають угору . Пір’я летить на всі боки . Нарешті вони втомлюються . Сидять , сердяться , мовчать . Вони вже й забувають , чому б’ються . — А де ж наші зернятка ? — питає раптом горобчик . Горобці дивляться на землю . Зернят нема ! По двору ходить курка . За нею ходять маленькі курчата . Курка квокче і каже : — Дурні б’ються , а розумні їдять ! Дурні б’ються , а розумні їдять ! — Що ти кажеш ? — питають горобці . — Я кажу вам « дякую » , — відповідає курка . — Ви такі дурні ! Ви б’єтеся , а я з моїми курчатками снідаю . Ваші зернятка дуже смачні ! Горобці мовчать . Курка говорить далі : — Ох , які ви дурні ! Нема кому вас учити . Якби вас хтось навчив , то з вас були б добрі птахи . Чужий горобчик дуже сердиться . — Учи розуму своїх курчат ! — кричить він . — А мені мого розуму досить ! Він цвірінькає і летить геть . А наш горобчик сидить і думає . « А курка правду каже , — думає він . — Добре бути розумним . Курка розумна , і вона сита . А я дурний , і я голодний » . Потім він іде до курки . — Пані матусю ! — просить він . — Навчіть мене розуму ! Ви ж така розумна ! — Е , ні ! — каже курка . — Вибач , серденько . Бачиш , скільки в мене діток ? Їх усіх треба вчити . Шукай собі іншого вчителя ! І курка йде в курник . Курчата біжать за нею . Горобчик сидить сам . « Що ж мені робити ? — думає він . — Треба питати когось іншого . Я не хочу жити без розуму ! » І горобчик летить у гай . II . Горобець шукає розуму У гаю росте калина . На калині сидить зозуля . Вона кує : « Ку - ку ! Ку - ку ! » Горобчик летить до неї . — Тіточко ! — каже він . — Навчіть мене розуму ! У вас же нема своїх дітей . А в курки дітей багато . Вона каже , що в неї й так багато клопотів . — У мене нема своїх клопотів , — відповідає зозуля . — І чужих я не хочу ! Учити чужих дітей ? Ні , це не моя справа . Але я можу сказати тобі інше . Хочеш знати , скільки років ти будеш жити ? Я можу порахувати . Ку - ку ! Ку - ку ! — Не треба ! — кричить горобчик . — Живи сама і не думай про мене ! І горобчик летить геть . Ось і болото . Там ходить лелека і ловить жаб . Горобчик тихо летить до нього . — Пане , — каже він несміливо . — Навчіть мене розуму . Ви ж такий розумний . . . — Що ? Що ? Що ? — клекоче лелека . — Тікай , поки живий ! Я таких , як ти , їм ! Горобчик тікає , ледве живий від страху . Горобчик сідає в полі . А там сидить ворона . Вона дуже сумна . — Тітко , чому ви такі сумні ? — питає горобчик . — Сама не знаю , синку , сама не знаю . — Тітко , а ви можете навчити мене розуму ?
Indietro Pagina 1 di 8 Pagina 1 di 8 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
