Salta il testo dell’articolo
— Ой Леліє ! — кричить Павлусь . — Неси мене звідси ! Я не хочу тут бути . Тут погано і страшно . Лелія швидко спускається на землю . — Я не хочу бути в цьому місті , — каже Павлусь . — Я хочу додому , до мами ! — Добре , додому то й додому . Але спочатку я хочу полетіти до моєї молодшої сестри . Вона росте в селі , у бідної дівчини в садку . Як вона там живе ? — Я вже не хочу нікуди летіти , Леліє . Але якщо ти так хочеш . . . Тільки недовго ! — Ні , ми туди ненадовго . VIII . Лелія Мар’яни Лелія летить швидко - швидко . Під ними миготить світло міських вулиць . Мить , і міста вже нема . Уже світає . Лелія тихо спускається біля маленької низенької хатинки . Павлусь зразу її впізнає . Це хата дівчини Мар’яни ! Це ж його рідне село . А Мар’яна їхня сусідка . Павлусь часто бував у неї . Ось і квітник Мар’яни . Він зовсім маленький . Тут ростуть чорнобривці , любисток , рута і м’ята . Посередині росте біла лелія . Біля неї чисто , нема бур’яну . А лелія цвіте так гарно ! А ось і сама Мар’яна . Вона ходить між квітами . За нею ходить її братик Івась , маленький хлопчик із білим волоссям . Він носить глечик із водою . Мар’яна показує , де поливати , а Івась поливає . — Слухай , Івасю , — каже Мар’яна . — Добре полий оцю білу квітку . Вона зветься лелія , знаєш ? Її треба добре поливати . Я її недавно посадила . Тільки обережно , не зламай її ! Ні , дай краще я сама поллю . Івась не хоче віддавати глечик . Але Мар’яна сама поливає свою дорогу квітку . — Правда , Івасику , моя лелія гарно пахне ? Правда ? — Аякже ! — каже хлопчик . Він обережно нахиляється над квіткою . — Вона пахне краще за всі квіти . — Отож , — радіє Мар’яна . — Слухай , Івасику . Зараз ми поснідаємо , і я піду на роботу . А ти тут дивись . Щоб кури не рилися в квітах . Щоб хлопці не зламали моєї лелії . Будеш дивитися ? — Буду . — Добре . Тоді я принесу тобі цукерку . Мар’яна і братик ідуть у хату снідати . Тоді Лелія і Павлусь підходять до білої лелії . — Добрий день , люба сестро , Леліє - царице ! — каже маленька лелія . — Де ти літала ? Де ти бувала ? Чи бачила моїх сестричок ? — Бачила , бачила , і про тебе питала . — Як вони живуть , мої сестрички ? Чи згадують про мене ? — Згадують , згадують . Щодня плачуть за тобою . — Нехай не плачуть , нехай не сумують ! Мені тут так добре , як ніколи не було ! Мені в бідної дівчини краще , ніж у панни в палаці . Моя люба Мар’яна мені як сестричка . Я дивлюся на неї , як на сонечко . Маленька лелія розказує далі : — Мар’яна щоранку і щовечора мене поливає . Вона рве бур’ян і доглядає мене . Сонце ще не сходить , а Мар’яна вже біжить до криниці по воду . І коли поливає квіти , то завжди співає пісню . Її голос дзвенить , як срібний дзвіночок . Навіть соловейко не співає так гарно ! — А вдень Мар’яна працює , — каже лелія . — З ранку до вечора вона працює на чужому полі . Вона дуже втомлюється . Бур’ян колючий , руки в неї болять . Увечері вона приходить додому втомлена і сумна . Але потім вона дивиться на мене і каже : « Ти ж моя радість ! Ти ж моя мила біла лелія ! Як гарно ти цвітеш ! Я дивлюся на тебе і усміхаюся . Я тебе заробила своєю працею . Рости ж , леліє , гарна і красна , щоб моя доля була щасна ! »
Indietro Pagina 7 di 8 Pagina 7 di 8 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
