Salta il testo dell’articolo
I . Наталка біля річки Над річкою Ворсклою , недалеко від Полтави , лежало тихе село . Уздовж вулиці стояли білі хати , і вулиця вела просто до води . В одній маленькій хаті жила бідна вдова Горпина Терпилиха зі своєю дочкою Наталкою . Одного ранку Наталка вийшла з хати з відрами на коромислі . Вона дійшла до річки й поставила відра на березі . Але воду вона не набирала , а довго ходила по березі й про щось думала . Потім вона тихо почала співати свою пісню : « Віють вітри , віють буйні , аж дерева гнуться , о , як болить моє серце , а сльози не ллються ! » Пісня була сумна , як і сама Наталка : вона співала про дівчину , яка живе без милого . Така дівчина схожа на билинку в полі , що росте без роси під гарячим сонцем . — Петре , Петре ! Де ти тепер ? — сказала Наталка сама собі . — Може , ти ходиш десь у біді й горі . Може , ти сердишся на мене , бо через мене втратив дім . А може , ти вже й забув , що я живу на світі … Наталка плакала й згадувала своє дитинство в Полтаві . Колись її батько , Терпило , був багатою людиною , і в нього був гарний двір на Мазурівці , з хатою , коморою , льохом і садком . Батько й мати взяли до себе в дім сироту Петра й любили хлопця , як рідного сина . Петро був старший за Наталку на три чи чотири роки , і діти росли разом , як брат і сестра . Петро виріс гарним , добрим і роботящим парубком . А потім Наталка й Петро зрозуміли , що люблять одне одного вже не як брат і сестра . Але батько Наталки змінився : він почав дружити з багатими людьми з міста : з писарями , купцями й чиновниками . Він пив , гуляв , кинув свою роботу й скоро розтратив усе своє добро . Він почав сердитися на Петра через Наталку , а потім вигнав його з дому . Без Петра в домі не стало й останнього робітника , тож батько зовсім збіднів і скоро помер . Після його смерті мати продала двір у Полтаві . Вони з Наталкою перейшли в це село й купили собі маленьку хатку . Тепер вони жили дуже бідно , а від Петра вже четвертий рік не було жодної звістки . — Ти був бідний , і я тепер така сама бідна , як ти , — шепотіла Наталка . — Повернися до мене , Петре ! Нехай мої очі ще раз побачать тебе . II . Пан возний Саме тоді вулицею йшов пан возний Тетерваковський . Возний служив при суді , жив у цьому селі , але вважав себе паном . Він був уже немолодий , носив гарний жупан і дуже любив говорити . Побачивши Наталку , возний зупинився . « Яка зручна нагода поговорити з нею наодинці ! » — подумав він . — Добрий день , добродію , пане возний ! — сказала Наталка й уклонилася . — Добродію , добродію … — повторив возний . — Я хотів би , щоб ти називала мене — теє то , як його — якось інакше . Возний мав дивну звичку : майже в кожному реченні він казав « теє то , як його » . А ще він говорив дуже складно : мішав прості слова зі старими книжними й судовими словами . Сам він думав , що це дуже розумно й гарно . — Я називаю вас так , як усе наше село , — сказала Наталка . — Усі вас поважають , бо ви письменний і розумний . — Не про те я — теє то , як його — дбаю , моя галочко , — сказав возний . — Я хочу почути від тебе ніжне слово .
Indietro Pagina 1 di 9 Pagina 1 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
