Salta il testo dell’articolo
У ті часи був такий звичай : коли до дівчини приходили свати , вона подавала їм вишиті рушники , якщо була згодна . Тоді всі знали , що дівчину засватано . Виборний попрощався й пішов , а мати пішла його провести . Наталка знову залишилася сама . — Не минула мене лиха година ! — гірко сказала вона . — Возний причепився , гірше реп’яха . Як мені жити все життя з немилим чоловіком ? Де шукати допомоги ? Вона впала на коліна й почала просити Бога , щоб він вигнав любов до Петра з її серця . Без такого чуда , думала вона , їй не жити . Потім вона встала й почала співати : « Чого ж вода каламутна ? Чи не хвиля збила ? » У цій пісні дівчина кликала свого милого , щоб він прийшов і врятував її від нелюба . VI . Двоє сиріт Того ж дня над річкою ходив молодий парубок Микола . Він був далеким родичем Терпилихи і теж був сиротою : не мав ні батька , ні матері , ні свого кутка . — Живу на світі , як билинка в полі , — казав він сам собі . — Був у місті , шукав роботи , але скрізь запізнився . Піду до козаків , до Чорного моря . Він заспівав стару козацьку пісню , якої його навчив один старий запорожець . У цей час на вулиці з’явився ще один парубок . Він був у дорожньому одязі й теж співав : « Сонце низенько , вечір близенько , спішу до тебе , лечу до тебе , моє серденько ! » Він не помітив Миколи й зупинився , щоб роздивитися село . « Це не з нашого села , — подумав Микола . — Я його ніколи не бачив » . Він підійшов до незнайомця . — Здоров , брате ! Ти , здається , не тутешній ? — Ні , брате . — А звідки ти ? — Я ? — усміхнувся парубок . — Звідки хочеш . Я сирота й навіть не знаю , де народився . Ходжу від села до села , а тепер іду в Полтаву . — То ти такий , як і я , — сказав Микола й узяв його за руку . — Я добре знаю , як важко сироті без свого кутка . — Не знаю чому , але моє серце тягнеться до тебе , як до брата , — сказав парубок . — Будь моїм другом ! Тим часом з хати вдови вийшли возний і виборний . Рука возного була перев’язана шовковою хусткою , а через плече у виборного висів вишитий рушник . Це були знаки , що в хаті щойно відбулося сватання . Виборний помітив Миколу . — Миколо ! Ти чого ж не вітаєш пана возного ? Хіба не бачиш , що він засватав дівчину ? — Вітаю вас , добродію , — сказав Микола . — А кого ж ви засватали ? — Найкращу дівчину на все село , — гордо відповів возний . — Не скажемо , нехай тобі кортить ! — сміявся виборний . Вони запитали , хто цей незнайомий парубок , і Микола сказав , що це його знайомий , який іде в Полтаву на заробітки . Потім возний і виборний пішли далі . — Хто це такі ? — запитав парубок . — Той пан — наш возний , — пояснив Микола . — Дуже любить закони й суди і дуже любить гроші . А другий — виборний Макогоненко . Він не злий , але хитрий , як лисиця . — А кого ж вони засватали ? — Я здогадуюся . Тут живе одна бідна вдова з дочкою . Мабуть , возний засватав Наталку . — Наталку ? — перепитав парубок . — А де вони жили раніше ? — У Полтаві . Парубок аж скрикнув і почав питати , коли вони переїхали й чи живий батько . Микола розповів , що батько помер , а вдова з дочкою живуть тут уже четвертий рік . Стару звуть Горпина Терпилиха , а дочку Наталка . Парубок закрив обличчя руками й завмер . Тоді Микола ляснув себе по лобі , бо згадав пісню , яку часто співала Наталка : « Вітер віє горою , любивсь Петрусь зо мною » . — А що , може , я вгадав ? — запитав він і обняв парубка . — Так , вгадав , — тихо відповів той . — Я той нещасний Петро , якого любила Наталка .
Indietro Pagina 5 di 9 Pagina 5 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
