Salta il testo dell’articolo
Ой у городі в Таганрозі А в мурованім замку Сидить козак на прикові За дівку - коханку … Як у срібну сурмочку , цвірчять залізні пута , і собі приспівують стиха … За дівку - коханку … ОКСАНА ( Сторінка шкільного життя ) . Сріблом підпливає , повіддю вилискує Полісся під місяцем — береги по далинах погубило . Мріють борі за борами , очерети за очеретами , в густий туман сповивані , дрімотами повязані , білими снігами глибоко завіяні . По селах заблимали каганці , до перших огнів закували під віконню колядники . І заворушились по темних нетрах між берегами , між очеретами та болотами сиві , волохаті сни та обмари , захитали тінями й валом повалили на села всі дороги й шляхи переливати чаром . Край села сумно й самотно визирають із - за гілля високі мури , а на стіні , на мурах , як свічка сяють проти темряви й мари , — золотяться на місяці ковані , квічасті слова : „ Сєйтє разумноє , доброє , вєчноє “ … І горить , огнем палає на холодному мурі між сонними деревами живая думка , а читають її довгими ночами задумані зорі з далекого неба … Не чути молодого гомону за мурами : тихо й порожньо там — одні з семинарів поїхали на свята до батьків , деякі пішли на село . В довгому коридорі , між семинарськими опочивальнями бубонить над книжкою „ благочестивий “ Савка . Не подолавши святкового нуду , він махнув рукою на спочивок , і по давньому звичаю вдався в зубрячку . Коло грубок стоїть червоне сяйво ; по кутках вихлюють тіні : розгомонівся Савка один на ввесь коридор , як цвіркун у порожній хаті . З однієї опочивальні блимає через двері бліденький світ . До маленької свічки виряжає там товариш малого Щура вперше до панянки . Щур — молоденький семинар , у його — білі кучерики й карі під чорними бровами очі , і має він до того кінчати цього року семинарію , то й треба йому наламуватись уже до паннів . Порається коло його чубатий товариш , краватку чепляє , обсмикує , застібує , та все умовляє та навчає . Щур і сміється й червоніє , і хочеться йому , і боязко : готується , як дитина до купелі . А прудкі мрії вже розгорнули перед ним такий малюнок : веде він із семинарської церкви додому панну . Далеко майорить пір'я та квітки на її брилику . Щур держить її під руку й поважно розповідає про щось таке , що комусь збоку здається за дуже цікаве ; за ними назирцем тюпає цілий табун менших семинарів — дивуються , заздрять , забігають наперед , почтиво зазирають у вічи . — Чого роти пороззявляли ? — суворо знизує він їх очима , — зроду не бачили панночки ? . . Замарився Щур , осміхається . Стоїть на дверях Савка , через книжку позирає на Щура веселими очима . — До панночки ? — браво підморгує він Щурові , — так - так … — Весело осміхається . Далі повернувся , позіхнув , одразу кинувся на книжку , як цепова собака , заторохкотів , як дячок . Чепурненька кімната , вікна — з ажурними занавісочками . Водить Щур очима по кімнаті , нудить нудом смертельним . Проти його німа , як стіна , й велика , як світ , сидить у новій сукні , панна Марія Васильовна , а в сумежній кімнаті тихо буркоче з другою панянкою зрадливий Щурів товариш , залишивши його одного плавати на глибокій воді . Говорить - говорить Щур , заговорюється , піт витирає — гляне на панну , благаючи : допоможи , хоч слово промов ! Та ні духу - ж , ні пари з уст ! А , бідна головко ! . . І починає Щур молоти , що тільки язиком натрапить . Таке … ніщо : додаткове речення без головного , предикат без суб'єкта … аж самому сором : здається — плюнув би на половині слова та й замовк .
Indietro Pagina 34 di 59 Pagina 34 di 59 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
