Salta il testo dell’articolo
— Оксана теж тут , — боязко обізвався хтось із гурту . Директор почув , кинувся : — Як , і вона тут — а де вона , а покажіть - но її мені , а дайте її сюди ! . . Оксана стояла спереду , почувши слова директора , зразу затулилась рукавом і кинулась , щоб сховатись у гурті . Дівчата швидко вхопились за руки , мов грали в кота і в миші — не пускали . Тоді Оксана нашвидку закинула за плечи стрічки і вийшла на середину , вклонилась директорові і стала … Зашарілась , як дорогий лихтар . Дивиться на неї директор , і помалу - помалу смутком зайнялися його очи : тільки й промовив : — Ось воно яке зародилося зілля ! Тихо - тихо стало . Дівчата , каменотеси , бурсаки — всі стояли , очей не одводили . Стеребившись на ослін , дививсь через голови бурсаків служник Яківець — маленький , як Закхей — розкрив рота , завмер . А коло дверей , схилившись на одвірок , оком знавця жіночої краси , пильно дивилась на дівчину семинарська куховарка , чорнобрива молодиця , ота азартна на любощі і палка на вдачу Мелася . Палаючи , дивилась , не маючи в собі сили погасити того жалю , що комусь , а не їй отака краса судилася . Назвіть Мошко , сивий , бородатий Мошко , що запечалений з ранку до ночи , заклопотаний , що завжди в борошні , в олії , завжди з засмальцьованими рахунками в драних кешенях — і він забув на хвилинку про його вкрадений магазин і тягнув уперед через чиїсь плечи свою апостольську бороду , ніяково посміхаючись . Навіть у його десь там між старим дрантям і мотлохом вишукались і випливали на старі низькозорі очи двоє дорогих сумовитих самоцвітів … ЧОРНІ МАКИ ( З польової книжки ) . Сплять мої товариші , як мерці , стогнуть у сні , — мучать їх мертвячі сни . Встану в темряві і вигляну з своєї могили , помалу - малу , крадькома … Тихо в палаці Чорної Мари , дрімають по темних вітах жахи , притаїлись … Стиха , як злодій запалю мій смуток синій гарячий , оживлю на ньому серце , засвічу мисль . І буду думать , і буду писать , писать моє дрібне писання і буде горіть в могилі живий огонь , поки заспівають півні . Такого отруйного нуду ніколи не зазнав я , як тої пам'яткової травневої ночи . Тільки упали на землю ночні тіні , у мені пробудилась якась незвичайна трівога — якесь передчуття … Казали , що тепер весна , що в саду коло зруйнованої мизи чули солов'я , і я виліз із своєї нори . Було тихо , і було видно , хоч листи читай . Примостившись під землянкою , почав я викликати свої найяскравіші спогади , рідні обличчя , тихі знакомі села , зелені , смутні , овіяні теплом і негодою . Але чого так нудно стало одразу , так тоскно ? Очи з несвідомою трівогою все тягнуться туди , де між лісовими квітками сумом чорніє якась нова квітка . Здавалось , що там розцвіла вона , незвичайна , жива , гаряча , куриться чорним сумом , здаля коле жахливими голками і труїть світ . Моторошно стає і неспокійно на душі , мимоволі схоплююсь і поспішаю до неї . Ах , це - ж чорні маки ; ті сумні й жахливі квітки , що розцвітають коло палаців Чорної Мари , що після огняного дощу виростають тут , як гриби . На стеблах бур'яну чорніє під місяцем , потьмарена срібним промінням , крівава марля , як червона квітка , спалена на попіл блискавкою , і одсвічує містичним огнем . І полиняли мої яскраві спогади , як давній , залежаний , цвілий крам . Нудьга і сум чорним рядном огортає душу . Дивлюсь навкруги : тоскна сутінь Чорної Мари стоїть в повітрі , — та жахлива тінь , що курявою завжди висить над нами .
Indietro Pagina 44 di 59 Pagina 44 di 59 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
