Salta il testo dell’articolo
І змело , як сухе листя , чорною мітлою омертвілі тіні людей у ями , могили . На одну хвилину розбудила могутнім подихом весняна ніч могильний їх сон , засвітила їх сліпі очи , на мить обвіяла золотими чарами життя , і знову закрилось усе темною завісою . Пливуть , пливуть по глибоких ровах полотнища — мари , як човни по воді , видніються на них білі , задумані обличчя ; на грудях , на чолах , на руках біліють пов'язки , а на пов'язках пришпилені , як у заручених , червоні , попалені квітки . Пливуть і пливуть довгою низкою і немає їм краю , і мають чорні маки — одні од других буйніші , одні од других чорніші . І тьмариться світ од них , і темніє в очах . Величній храм гаснув і блід в синій мертвячій імлі ; полиняли , як ганчірки його блакитні , темно - зелені шовки , постиралось і почорніло срібло на узорах , гилля і квітки зів'яли … І лежать розкидані , на шматки побиті , повергнуті в порох його божественні статуї ; ті найдивніші з усіх див на світі , в очах яких найдорожчими каміннями горіла жива мисль . Синіє в синьому промінні на галявині , як на смітнику манекен без голови ; розкидані по бур'янах поодбивані руки й ноги , глиняний бюст одсвічує скляними очима . І не кричить ніхто , на порятунок не голосить : ні голосів гніву , ні гуків обурення … Тиша страшна , моторошна , в якій оддаються і задавлені крики , затоптана гордість , погашена совість . Свіже злочинство дише і німо святкує перемогу І тільки на руїнах спустошеного храму , серед огиженої краси його й осміяних святощів , серед німої пустині живими запалали мовчазні , чорні маки — сумні , священні квітки . Горять і блищять , як огонь гнівних фанатичних очей Кари ! Кари ! … Гур - рур … гремить в опустілому храмі самотній переможний вистріл важкої гармати . Сонні бори — темні полчища чорних стягів — шиплять і шумлять тисячами сполоханих гадів . І німіють . Гострішає тиша , густішає жахлива тінь . А над чорними квітками , немов дихнуло свіжим вітром — спалахнули з новою силою , заяскрились і чорнішають і горять і шелевіють сталевим , мстивим огнем … ВОВА . Молодий сільський учитель Антін Вова одягся в свій новенький костюмчик , глянув у маленьке дзеркальце , причесав свої патли - кучері й хотів йти з дому , далі сів коло столу й чогось загадався . Півроку , як учителює вже Вова , а й досі ще не познакомився з місцевою інтелігенцією , якої поблизу було не мало . Давно хотів і збірався він зробити це , та все чогось не виходило так . Таку вже мав Вова вдачу : походе по своїй самотній кімнаті , помарить , подумає , що йому неодмінно пора вже зійтися з освіченими тутешніми людьми , навіть одягнеться , щоб зараз йти до доктора , а вийде на вулицю передумає та й поверне до урядника , або до сільського адвоката Муляра . „ Піти познакомитись ! — дорогою виправдував він себе в думці : так то й познакомитися ! Ну , як прийдеш до нього , а він : „ что скажете ? “ або : „ чем могу служить ? “ що йому сказати тоді ? Та до того - ж може він на цей час що робить , або спочиває … Ні , нехай уже колись … якось … другим разом “ . Од урядника повернеться смутний , незадоволений , і знов довго ходить по своїй кімнаті , а то вийме свій зшиток - щоденник і стане вписувати в його свої смутні думи .
Indietro Pagina 49 di 59 Pagina 49 di 59 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
