Salta il testo dell’articolo
— Хіба ти не знаєш , що він жонатий ? — сказав отаман . Наступного вечора Мокрина приплила до Миколи з червоними очима . — Миколо , це правда , що ти жонатий ? Тоді забудь свою жінку , бо без тебе я не житиму . — Не плач , Мокрино , — тихо сказав Микола . — Така вже наша доля . Восени Мокрина знову прийшла до нього на берег . Вона казала , що готова тікати з ним хоч за море , а потім кинулася до води . Микола побіг за нею й схопив її за руку . — Схаменися , дівчино ! Не губи своєї душі . Мокрина тихо заплакала в нього на плечі . Відтоді вона все чекала й на щось сподівалася . А Микола довго стояв над морем . Хвилі шуміли , як верби над Раставицею , а його серце хиталося , як човен на хвилях . Але міцна вдача перемогла : він не забув Нимидори . X . Нимидора чекає А у Вербівці Нимидора ходила на панщину й плакала . Їй здавалося , що Микола стукає у віконце , і вона вибігала вночі на подвір'я , але там нікого не було . У селі почали говорити , що до неї літає нечиста сила . Свекруха навіть повезла її до монастиря , де старий чернець читав над нею молитви . Минали роки . Нимидора розпитувала про чоловіка на ярмарках і на заводах , але ніхто нічого не знав . Верби й вишні , які посадив Микола , давно виросли . Через десять років померла стара свекруха , і тепер у Нимидори лишилася тільки дочка . Любка росла , як вишня в садку . Вона була дуже схожа на матір : такі самі темні очі , чорні брови й довгі коси . Нимидора берегла її від важкої роботи й готувала їй придане . — Сиди , доню , у садку та вишивай рушники , — казала вона . — Нехай я одна знаю горе . Аби ти була щасливіша за мене . Коли Любці минуло шістнадцять років , її посватав гарний парубок Олекса Чабаненко , і він прийшов жити в Нимидорину хату . А сама Нимидора стала бліда й худа . Нужда висушила її , як холодний вітер висушує траву . Щороку вона ходила пішки до Києва й молилася там за Миколу . Минуло двадцять років , і вона вже почала забувати його лице . Але тепер їй дуже хотілося побачити його хоч перед смертю . Він часто їй снився : то молодий , у білій сорочці , то старий і сивий . Тим часом у народі заговорили про волю , і Нимидора повеселішала . — Микола почує про волю й повернеться , — казала вона . — Коли б мені тільки дожити . Але вона слабшала з кожним днем . Одного разу в хату залетіла ластівка , покружляла й вилетіла . — Це по мене прилетіла смерть , — сказала Нимидора дочці . Через тиждень вона лягла й більше не встала , але все слухала , чи не йде Микола . — Любко , відчини ворота , батько прийшов , — казала вона , як крізь сон . — Ні , мамо , це соловейки співають у садку , — відповідала Любка . Нимидора так і не побачила Миколи . Вона вмерла бідною , як і народилася . Її поховали поруч зі свекром і свекрухою , а Любка посадила на могилі вербу .
Indietro Pagina 7 di 9 Pagina 7 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
