Salta il testo dell’articolo
Микола став жати поруч із Нимидорою . Було спекотно , а жито стояло високе , як ліс . Микола почав розпитувати дівчину , звідки вона . Його голос був такий лагідний , що Нимидора сама не помітила , як розповіла йому все своє життя . — Я з маленького села Скрипчинців , — сказала вона . — Моя мати вмерла , коли я була зовсім мала . Я її навіть не пам'ятаю , а потім умер і батько , і мене взяв до себе дядько . Дядина своїх дітей любила , а мене часто била й лаяла . Я ніколи не мала нової сорочки чи нових стрічок . — А потім ? — тихо спитав Микола . — Потім я служила нянькою в чужих людей . Сама була ще дитина , а носила на руках чужих дітей . Інші діти гралися , а мені не можна було . Потім , коли я виросла , я стала наймичкою в багатого чоловіка . Від ранку до вечора робота , а вночі я падала на лаву й спала , як мертва . Нимидора замовкла . Їй стало соромно , що вона все розповідає незнайомому парубкові . Але Микола дивився на неї так ласкаво , що їй знову хотілося говорити . — А чи добре тобі тепер у Кавунів ? — спитав він . — Де вже там добре ! Кавун чоловік добрий , але Кавуниха дуже зла . Вона гризе мене , як іржа залізо . Микола швидко нажав своє жито й почав жати для Нимидори . Він кидав снопи на її купку й забув , що це жито не їхнє , а панське . У суботу ввечері Нимидора тихо вийшла з хати на вулицю , до Миколи . Їй було так легко й весело , ніби вона вдруге народилася . Але коли вона повернулася , двері були зачинені , бо Кавуниха прокинулася й замкнула їх на засув . Нимидора полізла на горище , а звідти в сіни , але на драбині висіли колючки , які Кавуниха повісила там навмисно . Дівчина поколола собі руки й ноги , але таки тихо дісталася до хати . Уранці Кавун побачив колючки й насварив жінку . — Хіба ти сама дівкою не бігала на вулицю ? — сказав він . — Я була хазяйська дочка , а вона наймичка ! — відповіла Кавуниха . Тепер Нимидора більше не могла виходити до Миколи . — Тоді я пришлю до тебе старостів , — сказав їй Микола . III . Весілля Восени батьки знову заговорили про Варку . — Не хочу я Варки , — сказав Микола . — У мене є своя дівчина . Це Нимидора , Кавунова наймичка . — Наймичка ? Сирота ? — закричала мати . — Ми ж про неї нічого не знаємо ! — А я її знаю добре , мамо . Кращої дівчини нема на всьому селі . Батько довго мовчав і думав , а потім сказав : — Спершу ми розпитаємо про неї в добрих людей . А тоді , коли вона здорова й робоча , сватай . Перед Покровою Микола послав до Нимидори старостів . Нимидора подала їм рушники , і це означало , що вона згодна . Але була ще одна біда , бо Нимидора належала іншому панові , панові зі Скрипчинців . Старий Джеря пішов до нього разом із сином і довго просив . Пан відповів , що відпустить Нимидору тільки тоді , коли якась дівчина з Вербівки вийде заміж у Скрипчинці . Микола повернувся додому ні живий ні мертвий . На щастя , скоро один парубок зі Скрипчинців посватав вербівську дівчину . Тоді пан відпустив Нимидору , і вся Джерина сім'я ніби ожила . Тепер треба було заплатити попові за вінчання . Старий Джеря взяв хліб і пляшку горілки й пішов до батюшки . — Дай п'ять карбованців , тоді повінчаю , — сказав молодий батюшка .
Indietro Pagina 2 di 9 Pagina 2 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
