Salta il testo dell’articolo
V . Пожежа Знову настали жнива , і знову пан забирав людей на свою роботу . Микола не міг довше мовчати . Коли пан пообіцяв людям за роботу дуже маленький сніп , Микола сказав , що всі підуть жати до сусіднього графа . Його підтримав і Петро Кавун . Пан почервонів від злості , а його сірі очі налилися кров'ю . Він затупотів ногами й закричав . — Ти смієш підбивати народ ? Я віддам вас усіх у солдати ! Я вас у Сибір пошлю ! Осавула замкнув Миколу , Кавуна й ще чотирьох чоловіків у холодну . Через день їх випустили , бо треба було дожинати панську пшеницю . Але чоловіки вже знали : пан хоче віддати їх у солдати . Тим часом осавула набрехав панові , що молотники крадуть панське зерно . Микола з товаришами підстерегли його ввечері між вербами й добре побили палицями . — Це тобі за пана , а це за панщину ! — казав Микола . — Ми не крали , ми своє брали , бо це наша праця . Тепер пан вирішив віддати їх у солдати якнайшвидше . Чоловіки домовилися тікати тієї ж ночі на далекі цукроварні . Був темний осінній вечір . Мати спала на печі , а Нимидора сиділа біля вогню й пряла . Микола сидів за столом у свиті й не роздягався . — Нимидоро , сядь біля мене , — тихо сказав він . — Сьогодні вночі я тікаю з села . Пан хоче віддати мене в солдати , і тоді я пропаду навіки . Нимидора побіліла , як стіна . — Не кидай мене ! Я пропаду без тебе ! — закричала вона . — Тихо , бо розбудиш матір . Я не навіки йду . Я зароблю грошей і повернуся . Повернуся вночі й постукаю у віконце , а ти відчиняй двері . Нимидора довго плакала , а потім склала йому в мішок сорочки й хліб . Микола поклав туди й скрипку , поцілував маленьку Любку й вийшов з хати . За селом , під старими вербами , на нього вже чекали Кавун і ще четверо чоловіків . Вони йшли полем мовчки , не оглядаючись . Коли дійшли до лісу , позаду раптом стало світло . У селі задзвонив дзвін , і чоловіки обернулися : горів панський тік . Скирти горіли одна за одною , як великі свічки , і червоне небо стояло над усією Вербівкою . — Хто ж це підпалив ? — спитав Кавун . Ніхто не відповів . Микола шукав очима свої верби біля хати . Там лишилися його мати , жінка й дитина , лишилася половина його серця . — Ходімо , поки пан нам світить , — сказав він і першим зайшов у темний ліс . А Нимидора тієї ночі лежала в гарячці . Їй здавалося , що Микола стоїть під вікном , а потім стає вогнем і летить у небо . VI . Чужі заводи Чоловіки прийшли в містечко Стеблів на річці Рось . Там серед скель стояв великий цукровий завод . Директор не питав у них паспортів , а тільки записав їхні імена . Микола назвався Іваном Гриценком , а Кавун назвався Панасенком . Робота була важка й страшна для селян , бо навколо гуркотіли машини й кипіли великі казани . Жили робітники в брудних казармах , схожих на хліви . Минув рік , і Микола дуже змінився : лице пожовкло , очі погасли . Одного разу в неділю до казарми прибіг Кавун .
Indietro Pagina 4 di 9 Pagina 4 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
