Salta il testo dell’articolo
— Тікаймо ! Я бачив у місті нашого пана ! Пан справді дізнався , де ховаються його люди , і приїхав по них . Микола вирішив : перш ніж тікати , треба провчити пана . Уночі чоловіки тихо вийняли вікно в заїзді й залізли в кімнату , де спав пан . Микола кинувся на нього , але пан вирвався й утік на горище , потім на дах , стрибнув униз і сховався в бур'яні . Чоловіки знайшли тільки осавулу й добре його побили . Один чоловік схопив зі столу панський золотий годинник . — Не чіпай ! Це наша кров ! — крикнув Микола й розбив годинник об підлогу . Тієї ж ночі вони втекли далеко на південь . Через кілька днів вони дійшли до іншого заводу й стали там до роботи . Тут було ще гірше . Хазяїн заводу , багатий орендар , годував людей гнилою рибою , тухлою кашею й чорним хлібом . Навесні в казармах почалася хвороба , і люди вмирали один за одним . Заслаб і Петро Кавун , колись найсильніший чоловік у Вербівці . Він лежав у лікарні на голих дошках , жовтий , як віск . — Брати , — тихо сказав він , — коли хтось повернеться додому , скажіть моїй жінці , щоб не плакала . Нехай виховує дітей . Того ж вечора Кавун помер на чужині , серед чужих людей . Микола сидів біля нього й думав : « Невже й Нимидора колись почує про мою смерть на чужій стороні ? » Ніколи ще йому так не хотілося додому , але пан був живий і шукав його . Коли настало тепло , Микола сказав товаришам : — Досить нам цих заводів . Ходімо в степи . VII . Нові імена Чоловіки йшли довго , і ліси й села лишилися позаду , і перед ними відкрився широкий степ . Цвіли жовті квіти , а високо в небі співали птахи . Уперше за довгий час чоловіки відчули волю . — Господи , як тут широко ! — сказав Микола . — Тут уже пан нас не знайде . Одного вечора біля їхнього вогню з'явився незнайомий чоловік . У нього були швидкі чорні очі й маленький гострий ніс , як у нічної птиці . — Мене звуть Андрій Корчака , — сказав він . — Я теж утік від пана й знаю тут усі дороги . Ходімо в Бессарабію . Там не питають паспортів . Чоловіки не дуже вірили цьому швидкому бродязі , але все - таки пішли за ним . Дорогою вони трохи заробили в одного пана , а потім пішли далі , до Дністра . Нарешті перед ними заблищав широкий лиман , де річка Дністер зустрічається з морем . На другому березі , на горах , біліло місто Акерман зі старою фортецею . Той край здавався їм раєм . У Бессарабії не було такої панщини , як удома . Тутешні пани охоче приймали втікачів , бо землі було багато , а людей мало . Уночі Корчака перевіз товаришів через лиман у село з дивною назвою Кривда . Там жив пристав , місцевий начальник , який за п'ятнадцять карбованців записував утікачів місцевими людьми . У його старих книгах жили дивні люди , які ніколи не вмирали . Коли хтось помирав , на його місце записували нового втікача з тим самим іменем . Так один Іван Посмітюх жив уже сто п'ятдесят років . Пристав записав Миколу Іваном Посмітюхом , а інших чоловіків його синами й братами . Корчака був старший за Миколу , але тепер став його сином . — Ну , як же вас звуть , мої дітоньки ? — сміявся Микола . — Щоб не забути та не збрехати ! — Воля дорога річ , — сказав перевізник . — За неї варто дорого заплатити .
Indietro Pagina 5 di 9 Pagina 5 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
