Salta il testo dell’articolo
II . Дорога в степ Остап ішов через кущі й поле , де добре знав кожну стежку . Тут він малим пас панських корів і грався з іншими пастушками . Він зупинився й оглянувся на село , яке спало в долині . Тільки в корчмі ще світилося одне вікно , але скоро погасло і воно . Остапові стало дуже сумно , ніби щось обірвалося в серці . Він думав про своє життя . Йому було двадцять років , і всі ці роки він був для пана такою самою худобою , як корови в полі . Такою худобою були і батько , і мати , і Соломія , і старий дідусь . Якби вони були вільні , пан не міг би забрати в нього Соломію і бити старого дідуся на стайні . Про дідуся Остап думав з теплом . Дідусь колись був на Січі й бився з панами за волю , а потім довгими вечорами розповідав онукові про козаків . Воля , воля і воля ! Це слово дідусь повторював найчастіше , і воно запалило серце хлопця . Коли Остап виріс , він почав казати людям , що пора скинути панське ярмо . Люди слухали й кивали , але нічого не робили . А хтось розповів усе панові , і тому тепер Остап мусив тікати з рідного села . Тим часом небо почало світлішати , і подув свіжий вітер . Остапові раптом стало легко і весело , бо він був вільний ! Йому хотілося співати на все поле . Він ішов швидко і мріяв про широкий Дунай , а за Дунаєм про Січ . Там козаки сидять на гарячих конях , у червоних жупанах , а попереду всіх їде Остап . Він веде козаків додому , щоб визволити народ від пана і забрати Соломію від нелюба . Сходило сонце , і над житом співали жайворонки . Остап вийшов на шлях і побачив , що далеко позаду хтось іде . На дорозі було небезпечно , бо пан міг послати за ним погоню . Подорожній махав йому рукою і навіть біг . Остап зупинився , бо один на один нічого було боятися . Скоро він побачив молодого парубка у високій шапці , з довгим ціпком і торбою за плечима . Парубок чомусь усміхався , а коли підійшов ближче , Остап закричав : — Соломіє ! Ти що , з глузду з’їхала ? — Може , й з’їхала , — засміялася Соломія . III . Парубок Семен — Куди ж ти йдеш ? — нарешті спитав Остап . — За Дунай , з тобою . Береш товариша чи не береш ? Соломія швидко розповіла все . Коли Остап пішов , їй стало холодно і гірко , і все стало їй чуже : і чоловік , і панщина , і її нещасне життя . Вона побігла додому й поклала в торбу хліба на дорогу . Чоловіка вдома не було , тож вона взяла його сорочку , штани , свиту й шапку . Пан шукатиме парубка з молодицею , а тут ідуть два парубки ! — А свою одежу я зав’язала з каменем і кинула у ставок , — сміялася вона . — Ніхто нічого не знайде . — А що ж я робитиму з тобою на Січі ? — спитав Остап . Соломія мала відповідь і на це . Вона не піде на Січ , бо біля Січі є села , де живуть наші люди з жінками й дітьми . Турки дають там землю , скільки хочеш , тож вони збудують хату , і вона буде господарювати . Остап нарешті усміхнувся , бо насправді він був дуже радий Соломії . — Ну й вигадала ти ! Але чого ж ми стоїмо , коли вже день , а он на шляху курява ? Вони звернули в поле й знайшли старе сухе русло річки з високими берегами , червоними від маку . Там у траві біг маленький чистий струмок . Тут вони поснідали , поговорили і міцно заснули .
Indietro Pagina 2 di 10 Pagina 2 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
