Salta il testo dell’articolo
Коли Остап прокинувся , сонце вже сідало . Він подивився на Соломію і голосно засміявся , а потім повів її до води . — Подивися у воду , а тоді на свої ноги . З води на неї глянуло жіноче обличчя в жіночому очіпку , і з - під очіпка висіло довге чорне волосся . А внизу були чоловічі штани й чоботи . Голова жіноча , а ноги парубочі ! Вони сміялися , як діти , але потім Остап став серйозним . — Як хтось побачить твій очіпок , нам кінець . Соломія мовчки зняла очіпок , і чорні густі коси впали їй нижче пояса . — На , ріж ножем , — сказала вона . — І тобі не шкода ? — Ані трохи . Ріж ! Остап довго не хотів , але Соломія була вперта . Тоді він дістав ніж і почав різати її коси . Довгі чорні пасма тихо падали на землю . Соломія казала , що їй не шкода , але коли впало перше пасмо , у неї защеміло серце й на очі набігли сльози . Червоне сонце освітило їх обох . Він був високий і сильний , з молодими вусами , а вона тепер була схожа на гарного чорнявого хлопця з сумними очима . — Ну , парубче , пора йти , — сказав Остап . — Як тебе звати ? Може , Семен ? — Хай буде Семен , — зітхнула Соломія і встала . IV . Над Дунаєм Минуло кілька місяців . Була темна осіння ніч , і внизу , у долині , сірів широкий Дунай . На березі в глибокому яру сиділи втікачі , людей тридцять , з дітьми , з речами і навіть із хворими . Уже дві доби вони ховалися тут від козаків , а сьогодні після півночі за ними мали прийти човни з того берега . Серед утікачів були й Остап із Соломією , які пройшли довгу і важку дорогу і нарешті дійшли до Дунаю . — Ну й холод ! — сказав Остап . — Іване , може , принесеш сухої трави на вогонь ? — Ой , то ж треба лізти аж нагору ! — злякався тонкий голос у темряві . — Він на своїх коротких ногах не вилізе , — засміялася Соломія . — Ого , ще й як вилізу ! — образився Іван і поліз нагору . Скоро він скотився вниз із цілим оберемком сухої трави й розпалив вогонь . Тепер усі побачили Івана : малого , товстого , з круглим добрим обличчям і світлим волоссям . Іван пристав до них у дорозі , бо був із сусіднього села . Він був веселий і добрий , і з ним легше було йти чужими краями . Тікав він не так від пана , як від своєї сердитої жінки , яка мала дуже великі кулаки . Люди часто сміялися з цього , але Іван не ображався і тільки казав , що смерті не боїться , бо раз умирати , не двічі . Він дуже полюбив Соломію , бо вона нагадувала йому жінку , і за одне її слово був готовий бігти куди завгодно . За це люди жартома називали його котигорошком . Раптом від річки почувся тупіт коней , і хтось шепнув , щоб гасили вогонь . Остап почав топтати вогонь ногами , а тупіт пройшов повз них і затих . — Чи не пора нам іти ? — спитала Соломія . — Про це знає дід Овсій , він тут головний , — відповів Остап . Вибратися з темного яру було нелегко . Нарешті вони вийшли на рівний берег , де починалося найнебезпечніше місце . Дід Овсій поставив усіх в один ряд і повів до комишів . — Я вас триматимусь , як сліпий тину , — шепотів Іван Соломії . — Куди ви , туди і я . Дайте мені вашу торбу , я понесу . — Та не сопіть так голосно , — сказала Соломія . — Я ще й вас із вашою торбою можу понести .
Indietro Pagina 3 di 10 Pagina 3 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
