Salta il testo dell’articolo
Печера була біля самого Прута , у місці , якого козаки з берега не бачили . Уночі вони вийшли на берег і побачили , що небо стало червоним . На тому боці горіли плавні , і високі вогняні гори рухалися , падали й знову росли . — Не до нас іде , а вбік , за вітром , — сказала Соломія . Вони збирали гілки , зв’язували їх мотузкою , і до півночі пліт був готовий . Він був важкий , але тримався добре . Туман стояв густий , і ніде не було ні душі . Остап і Соломія тихо спустили пліт на воду , і швидка річка понесла його вниз . Остап з усієї сили працював колом , і нарешті пліт підійшов до берега . Остап схопився за вербу , і обоє вискочили на землю , мокрі й стомлені . Пліт поплив далі разом з їхнім хлібом , але це було не важливо , бо вони вже були за кордоном ! Остап відчув не радість , а гнів , бо згадав усі кривди , які мав від пана . Він підняв кулак і погрозив на той берег . — Щоб ти пропала , проклята країно , з твоїми порядками ! — крикнув він . І саме тоді на тому березі почувся кінь . — Хто там ? — крикнув козак і вистрілив у темряву . — Ой ! — скрикнув Остап і схопився за груди . VII . У плавнях Соломія кинулася до Остапа , а він ледве сказав , що куля влучила під серце . Від страху Соломія спочатку нічого не розуміла і тільки тягла його за собою в комиші . Ноги грузли в болоті , комиш бив по обличчю , а Остап біг за нею і тримав руку на рані , з - під якої текла тепла кров . — Стій , не можу . . . — нарешті шепнув він і впав . Тепер Соломія зрозуміла все , і страх у неї одразу зник , бо вона знала , що робити . Вона розірвала на Остапові сорочку , відірвала довгий шматок від своєї одежі й міцно зав’язала рану . Остап просив води , і Соломія викопала рукою ямку в болоті , де з’явилася брудна вода . Остап тільки змочив губи . Соломія поклала свою свиту йому під голову , бо йти далі вночі було неможливо . Остап лежав і важко дихав , а часом питав , чи вона тут . Навколо була страшна темрява , і Соломії здавалося , що темрява жива . Вона шепотіла тисячею голосів : « Шу - шу - шу , навіщо він проклинав , тепер він умре » . То шумів комиш , а Соломія хотіла крикнути йому , що це неправда і що Остап житиме . Вона закрила вуха й заплющила очі і нарешті задрімала . Уранці над плавнями висіло сіре небо , а обличчя Остапа стало білим . Соломія допомогла йому встати , і вони повільно пішли між високими стінами жовтого комишу . Скоро вони знайшли маленьке озеро , і Соломія напоїла Остапа і промила рану . Але куди йти , коли сонця не видно , а комиш вищий за людину ? Остап казав іти праворуч , а Соломія ліворуч , проти вітру . Остап сердився , і Соломія погодилася з ним . Вони йшли довго і часто відпочивали , але навколо був тільки комиш , вода і змії , і плавням не було кінця . Остапові ставало все гірше , у нього був жар . Тоді Соломія поклала його біля озера , щоб він міг сам діставати воду , і пішла шукати дорогу . — Не сумуй без мене , я швидко повернуся , — сказала вона і зникла в комишах .
Indietro Pagina 5 di 10 Pagina 5 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
