Salta il testo dell’articolo
Вона йшла проти вітру і думала , що так скоро вийде з плавнів . Раптом вона зупинилася від страшної думки : вона ж не позначала дорогу ! Як тепер вона знайде Остапа ? Соломія побігла назад , але скоро загубила свої сліди і вибігла до незнайомого озера . Вона кликала Остапа , але комиш шумів і ковтав її голос . Вона кидалася то в один бік , то в інший і ламала комиш , ніби живого ворога . А він тільки шумів і ніби сміявся з неї . Нарешті вона впала й заплакала , але не за себе , а за Остапа , який лежить сам і чекає на неї . Настала ніч . Соломія сиділа в темряві й думала , що вона не загине тут . Уранці вона піде просто вперед , поки не знайде людей , віддасть їм усі гроші з торбинки на шиї , і вони разом знайдуть Остапа . Уранці вона пішла . Вона дуже хотіла їсти і жувала коріння , а навколо було багато звірів : вовки , лисиця , змії , які повзли в той самий бік , що й вона . Птахи кричали над плавнями , а під вечір запахло димом і стало тепло , ніби від печі . Соломія оглянулася й побачила червоне небо . Плавні горіли , і вогонь ішов просто на неї ! — Ой , Боже мій ! — закричала Соломія і побігла разом зі звірами й зміями , які теж тікали від вогню . VIII . Вовк Остап лежав сам біля озера . У нього був жар , і він мочив руку у воді й прикладав до голови . Він думав про рідне село і про дідуся , і йому здавалося , що дідусь виходить із комишів і стає поруч . — Тебе поранено , синку ? З ким ти бився ? — Мене поранив солдат на кордоні , дідусю . — А де ж твої козаки ? Чому ти лежиш сам ? — Січі за Дунаєм уже немає , козаки давно пішли звідти . Але якщо житиму , буду орати землю й ловити рибу , бо все одно краще на волі , ніж під паном . Увечері Остап почав турбуватися , чому немає Соломії і чи не покинула вона його . Уночі йому стало ще гірше , він не спав , а Соломії все не було . Удосвіта Остап почув , що поруч хтось є , і розплющив очі . Перед ним стояв великий сірий вовк і дивився голодними очима , ніби думав , чи можна нападати . Остап не мав нічого , щоб боронитися . Тоді він набрав у руку води і бризнув вовкові в морду . Вовк показав зуби , але не пішов , і Остап бризкав знову і знову . Вовк сів , підняв голову і довго , жалібно вив , так що в Остапа аж мороз пішов по шкірі . Нарешті вовкові набридло , він сердито клацнув зубами і зник у комишах . Тепер Остап почав думати про смерть . Він згадав котигорошка , який казав , що раз умирати , не двічі . Остап теж не боявся смерті , він тільки хотів ще раз побачити Соломію . Вона така добра , вона пішла за ним у далеку дорогу й обрізала для нього свої коси . Вона доглядала його , як мати , і була вірна , як товариш . І саме тепер , коли вони стали вільні , приходить смерть . « Ні , я не хочу вмирати , — подумав Остап . — Я ще молодий , я хочу бачити сонце й людей і обійняти Соломію » . І Остап поповз . Йому було дуже боляче , і кожна купина була для нього , як гора . Він відпочивав , втрачав свідомість , прокидався і знову повз . Раптом над ним пролунало : — Остапе ! Остапе ! Це ти ? Живий ? Він знав цей голос , то була Соломія . Вона підняла його на руки , як маленьку дитину , і Остапові здавалося , що вони летять разом високо в небо . І йому було так радісно , так добре .
Indietro Pagina 6 di 10 Pagina 6 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
