Salta il testo dell’articolo
Довго лежав бідний хлопчик , мокрий від поту і нерухомий від жаху , аж поки прийшов неспокійний сон . А під вікном справді стояв Хо . — Хе - хе - хе ! — тихо сміявся він . — І смішно , і жаль . Смішно , бо дитина боїться того , що сама собі уявила . А жаль , бо хто раз пізнав страх , той не скоро його позбудеться . Виросте хлопець і багато сил витратить на боротьбу зі страхом . І добре , якщо переможе ! А хто винен ? Ой - ой - ой ! Старий похитав головою , загорнувся в бороду і пішов далі . III . Панна Ярина Був червневий полудень , гарячий і світлий . Сонце було всюди і заглядало навіть у тінисті куточки . Тільки в стару альтанку в саду воно не могло пройти , бо дикий виноград закрив її зеленою стіною . Сонячний промінь стрибав біля альтанки , як зайчик , і побачив , що там на лавці сидить молода панночка . У неї була велика золота коса й сумне обличчя . Раптом панночка нервово зірвала листок винограду , і в зеленій стіні з’явилася маленька щілина . Веселий промінь стрибнув туди й упав просто на стіл , де лежав якийсь папір . Там було написано , що панну Ярину Дольську призначено вчителькою в село . Промінь почав гратися з її косою й зазирати у великі сірі очі . Але панні Ярині було не до того : вона вже , може , всоте читала свій папір . Цей папір коштував їй дуже дорого . Вона мусила посваритися з батьком , якого дуже любила , а мати плакала через неї . Тоді Ярина почувала в собі силу . А тепер , коли папір нарешті прийшов , її сила кудись зникла . Ярина поклала руки на стіл , опустила на них голову й згадувала своє життя . Колись вона була щасливою дитиною , єдиною донькою багатого пана . Її одягали в шовк і оксамит , і всі її забаганки виконували . Тільки одне не подобалося маленькій Яринці : їй не дозволяли гратися із сільськими дітьми . Дорослі казали , що в селян погані манери й груба мова , і що це не люди , а худоба . З часом Яринка й сама почала так думати . Вона вважала , що селяни живуть тільки для того , щоб робити на її батька . Вона цілувала маленьке теля чи цуценя , а на дівчинку , доньку наймички , навіть не дивилася . Так між панським двором і селом виріс високий мур . Але Ярина мала багато вільного часу й почала читати книжки , сотні книжок . І мур між нею і селом поступово падав . За ним вона побачила не худобу , а справжніх людей , з їхнім болем і радістю . Ярина почала уважно дивитися на село і злякалася , бо там була така темрява і така бідність ! « Боже ! — думала вона . — Поруч зі мною живуть люди , мої брати , вони голодують і нічого не знають . А я живу з їхньої праці ! Чи можна після цього звати себе людиною ? Ні , досить бути лялькою ! Треба довести ділом , а не словом , що я людина » . І Ярина вирішила стати вчителькою . Вона хотіла понести світло в темряву , а допомогу в бідну хату . Удома почалася справжня буря . Спочатку батьки думали , що це забаганка розпещеної дитини , а потім зрозуміли , що донька не жартує . Були сльози , прохання , крики й прокльони , але Ярина не відступила .
Indietro Pagina 3 di 9 Pagina 3 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
