Salta il testo dell’articolo
V . Срібний вінок Навіщо Макар Іванович пішов на ті вечорниці ? Напевно , вже всі знають , хто там був . І тоді прощай , робото , прощай , родино ! Він бігав по кімнаті й кривився так , що дід Хо не міг стримати сміху . Старий уже давно стояв за вікном і дивився на цю сцену . Він добре знав , що Макарові Івановичу ніщо не загрожує . — Хе - хе ! — сміявся Хо . — Дорослий чоловік , а боїться всього , як заєць ! Знову задзвонив дзвінок , і Макар Іванович аж кинувся . Він зазирнув крізь двері в передпокій і похолов , бо там стояв офіцер ! Макарові Івановичу потемніло в очах . От і нещастя ! Блідий , він підбіг до столу , схопив бідну , невинну « Зорю » і кинув її під стіл у кошик . Але це був знайомий військовий лікар . — Почну одразу з діла , — сказав лікар і сів . — Учора ви так швидко пішли від нас … — У мене так розболілася голова , що я ледве дійшов до ліжка , — скривився Макар Іванович . — Ми так і подумали , що ви хворі . Ви , мабуть , знаєте , що післязавтра в Луцьку буде похорон нашого славного письменника , який помер кілька днів тому . Тому наша громада вирішила послати на похорон трьох людей і вінок . Вінок ми вже замовили , і гроші потроху збираємо … « Чого він хоче ? Може , грошей ? » — подумав Макар Іванович і швидко дістав гаманець . — Не забудьте , що й від мене частка на вінок . — Дякую , — сказав лікар і сховав гроші . — Але справа не тільки в грошах . Громада поважає вас і просить поїхати на похорон і відвезти вінок . Макар Іванович спочатку злякався , бо це могло бути небезпечно . Але таке почесне запрошення було йому дуже приємне . Так , громада не помилилася ! Він так любить Україну й добрий український народ ! Бідна , бідна Україна , чого б він тільки для неї не зробив ! Макар Іванович подякував за честь і пообіцяв завтра вранці поїхати потягом до Луцька . — А хто їде з молодих ? — спитав він , коли лікар уже виходив . — Семен Пилипчук і Андрій Гавриленко . « Погане товариство » , — подумав Макар Іванович і скривився . Лікар попрощався й пообіцяв за дві години прислати вінок . Макар Іванович лишився в кімнаті , але не сам , бо за лікарем тихенько ввійшов і Хо . Він сховався в куточку . Макар Іванович ходив по кімнаті й потирав руки . Він був радий , бо завжди знав , що його заслуги не пропадуть . Тільки навіщо ці двоє молодих ? Андрій Гавриленко … Чи не той , за яким недавно стежила поліція ? Як же він , чиновник , поїде разом з ним на таку справу ? І взагалі , навіщо такий гучний похорон , з вінками , з промовами ? Помер чоловік , то треба поховати його тихенько , випити чарку й тихенько піти додому . — Що мені робити ? — бігав він по кімнаті . — Я ж обіцяв , і тепер незручно казати « ні » . Але я не поїду , нізащо не поїду ! Як же мені викрутитися ? Боже ! Хо в куточку вже не міг стриматися . Він так сміявся , що аж за боки взявся . — Ха - ха - ха ! Чи бачив хтось смішнішу людину ? Ото патріот , справжній патріот ! Ха - ха - ха ! Біла борода Хо трусилася від сміху , і від неї йшов холодний вітер . А Макар Іванович тремтів , як у гарячці . Він уже бачив допити , в’язницю й такі страхіття , які навіть дітям не сняться . — Не поїду ! — вирішив він нарешті . — Пане ! — вбігла служниця . — Принесли з крамниці вінок . Такий срібний , аж сяє на сонці ! — Дурна ! — крикнув на неї Макар Іванович і сів за стіл . « Що ж зробити ? — думав він . — Напишу , що раптом захворів і не можу їхати . Доведеться два дні не виходити на вулицю , але це краще , ніж біда » . І Макар Іванович написав гарного листа , звичайно , російською мовою . Він писав , що раптова хвороба не дає йому виконати великий обов’язок , що він дуже сумує за письменником , і що він відсилає вінок , бо його відвезуть не гірші люди . Можна додати тільки одне : Макар Іванович не збрехав . Він справді захворів … від страху .
Indietro Pagina 6 di 9 Pagina 6 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
