Salta il testo dell’articolo
— Гура ! Наша взяла ! — кричали ріпники й співали на вулицях . Це була їхня перша перемога , перша і поки що остання . Наступного дня всі вернулися до роботи . Герман дуже просив старого Матія робити в його ямі й обіцяв велику плату . Пізно вночі Матій вернувся додому дуже втомлений , не замкнув дверей і відразу заснув . А за ним слідом тихо йшов Мортко , який сховався в сінях , заліз у хату й витягнув із - під печі скриньку з грошима . Ніхто цього не бачив , хіба місяць за хмарою . Уранці в Матієвій хаті зчинився крик , бо каса зникла ! А власники зустріли ріпників із насмішками й ще дужче знизили плату . — Ну що , дурні , де ваша каса ? — сміялися вони . — Ви думали , що ми будемо складати вам гроші ? Борислав , то ми ! І тепер ми сміємося з вас ! XIII . Вогонь у думках Тим часом із Відня до Галичини виїхав Ван Гехт . Перед дорогою він дістав лист із Росії , де писали , що якась « Воскова спілка » вже продає церезин для церков . Ван Гехт ледве не збожеволів , бо хто вкрав його секрет ? Він побіг до суду , і тепер на кордоні мали перевіряти весь віск , що йде до Росії . Він підозрював свого колишнього помічника Шеффеля , бо той таємно кудись виїхав . У Дрогобичі Ван Гехт оглянув нову фабрику Германа й зустрів там того самого будівничого , який узяв його до свого повозу . Дорогою будівничий розговорився . — У Бориславі всі шахраї , крім Германа , — казав він . — Один багач навіть хотів обдурити мене , ніби ставить паровий млин , а план був якогось Шеффеля . — Шеффеля ? — аж скочив Ван Гехт . — А як звати власника ? — Леон Гаммершляґ . Ван Гехт записав це ім’я й подумав : « Тепер він у моїх руках » . А Ґотліб , щасливий , прийшов до Фанні , яка стояла біля вікна й плакала . — Іди геть , — сказала вона . — Хіба ти не знаєш , що нам треба розлучитися ? Мій батько сказав твоїй матері , що не віддасть мене за тебе , і я сама це чула . — Значить , мати мене обдурила ? — закричав Ґотліб . — Я не дам із собою гратися , як із кошеням , бо я не кошеня , я вовк ! — Краще б мій батько був бідний , — сумно сказала Фанні , — тоді він радо віддав би мене за тебе . Очі Ґотліба загорілися , і він вибіг із дому , а Фанні злякалася за нього . Удома він закричав на матір , чому вона збрехала . — Він хоче віддати її за якогось багача , — сказала Рифка , — а якби він був бідний , то віддав би її тобі . Хіба важко зробити з багача бідного ? Піди вночі й підпали його фабрику ! — Добре кажете , мамо ! — сказав Ґотліб і вибіг . Тільки тепер Рифка зрозуміла , що наробила , і уявила , як сина ловлять , б’ють і кидають до в’язниці . — Мій сину ! Вернися ! — закричала вона . Але Ґотліб був уже далеко . XIV . Остання рада Знову побратими зійшлися в Матієвій хаті . Вони сиділи мовчки й не дивилися один на одного . Найгірше виглядав Бенедьо , бо його лице пожовкло , очі запали , а руки безсило висіли . Мортко сам , сміючись , признався людям , що це він забрав касу . Він казав , що гроші тепер у Германа , а за такі складки можна потрапити до в’язниці . Але Бенедьові від цього не стало легше , бо йому здавалося , що люди підозрюють у зраді його самого . Тільки брати Басараби не сумували , і на їхніх лицях було щось схоже на таємну радість .
Indietro Pagina 12 di 13 Pagina 12 di 13 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
