Salta il testo dell’articolo
Коли всі розходилися , Андрусь щось довго шептав Прийдеволі , і парубок зблід , а потім гаряче стиснув йому руку . Тоді Андрусь підійшов до Бенедя . — Ну , що скажеш про нашу роботу ? — Бачу , що ви задумали щось велике й страшне , — відповів Бенедьо , — але чи буде з цього користь для людей ? — А хіба мусить бути користь ? — гірко засміявся Андрусь . — Ворог тисне мене з усіх боків , і я набиваю рушницю , а мені все одно , кого вона вб’є : ворога чи мене . — Ні , це говорить розпука , а не розум , — сказав Бенедьо , — бо якщо ви загинете , ворогові буде тільки легше . Андрусь задумався і покликав його стати побратимом . Бенедьо згодився , але тільки як вільний чоловік , що може думати й говорити по - своєму . Тієї ж ночі до хати зайшов рудий чоловік із недобрими очима . Це був Мортко , наглядач у Германа і найбільший Матіїв ворог . — Наша справа скінчилася , Матію , — злорадно сказав він , — бо суд каже , що я не винен . — Я ніколи не подам тобі руки , — відповів Матій , — бо знаю , що це ти штовхнув Івана в яму . Мортко засміявся й пішов , а старий Матій до ранку сидів на печі , закривши лице руками . V . Таємниця нового воску Леон Гаммершляґ мав велику таємницю . У Відні жив бельгійський хімік Ван Гехт , що довго робив досліди з бориславським земним воском і нарешті знайшов спосіб його чистити . Новий віск пахнув і виглядав , як справжній бджолиний , і хімік назвав його церезином і взяв на нього патент . З Росії йому написали , що такий віск можна продавати для церковних свічок , а це обіцяло мільйони . Герман через свого агента домовився з самим Ван Гехтом , довго торгувався й підписав угоду на сім років . Фабрика церезину мала почати роботу з нового року . А хитрий агент Леона знайшов інший шлях . У Ван Гехта був бідний помічник , німець Шеффель , який теж знав секрет нового воску . Агент позичав Шеффелеві гроші , пив із ним пиво й обіцяв золоті гори , і нарешті Шеффель згодився таємно поставити для Леона фабрику . Щоб ніхто не здогадався , він порадив казати людям , що це паровий млин . Леон уклав угоду з купцями в Росії й сподівався заробити сто тисяч . Та в Бориславі ніхто не повірив у млин , і біля будови зібрався натовп цікавих власників і бідних людей . — Навіщо вам паровий млин у Бориславі ? — питали власники . — Це будівничий пожартував , — збрехав Леон , — а я ставлю звичайну нафтарню . Будівничий почув це й розлютився . — То хто з нас тепер брехун ? — кричав він . — Ви самі казали мені про млин ! — А ви що за будівничий , якщо за планом не можете відрізнити млин від нафтарні ? Вони сварилися так голосно , що всі ріпники сміялися , і нарешті будівничий кинув усе й поїхав до Дрогобича . — Що тепер робити ? — спитав Леон Бенедя . — Якщо дозволите , я сам поведу будову за планом , — відповів Бенедьо , — і до місяця все буде готове . Леон згодився і навіть пообіцяв більшу плату . Бенедьо робив , як для себе , хоч дехто дивився на нього із заздрістю . Тим часом посуха ставала все страшнішою , і над Підгір’ям стояв голод . Голі діти пасли траву , як телята , і вмирали десятками . Через ці села Герман Ґольдкремер вертався з Відня . Він дивився на бідних людей і майже радів . « Сонце робить для мене , — думав він , — бо воно жене до моїх ям дешевих і покірних людей » .
Indietro Pagina 5 di 13 Pagina 5 di 13 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
