Salta il testo dell’articolo
КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА . ( Присьвячує ся Михайлу Якимовичу Бедразї . ) I . Смутний і невеселий сидїв собі на лавцї у новій сьвітлицї , що ́ відгородив від противної хати , конотопський пан сотник Микита Уласович Забрйоха . Хоч парень собі і чепурний був , а тут і у недїленьку сьвяту не брав білої сорочки , та й — прощайте у сїм слові — китаєвих , синїх штанів на ніч не знимав , так сердека у них і ночував , рад - рад що за північ допхав ся до дому ; а там чи заснув чи нї , вже його , ще сонце не сходило , збудили . Зараз схопивсь , випозїхав ся , вичухав ся , помоливсь Богу , нюхнув разів тричи кріпкої роменської кабаки , прослухав що ́ йому читали , дав порядок і , зоставшись сам у сьвітлицї , сїв на лавцї . Голова йому нечесана , чуб не підголений , пика невмита , очи заспані , уси розкудовчані , сорочка розхрістана ; край його на столї люлька і гаманець , каламар , гребінець і повна карватка ще торішньої дулївки , що ́ ще з вечера наточила йому Пазька у пляшку , а він , хоч і насипав у карватку , щоб то , знаєте , з журби випити , та як зажуривсь знова , та й забув , так і лїг та й заснув ; та й тепер , уставши , не дуже на тую дулївку квапив ся , бо ще нове лихо зовсїм його скрутило і він і сам себе з журби не тямив . Яке - ж то там йому лихо зіклало ся і від чого така журба його узяла ? Але ! тривайте лишень , я вам усе роскажу : і відкіля він так пізно приїхав , і зачим не дали йому добре й виспатись . Ось кете лишень кабаки , в кого міцнїйша , та й слухайте . Пан сотник Уласович був чесного і важного роду . Таки хто скільки нї зазна , то сотенною старшиною усе були Забрйохи ; а дїди і прадїди Микитові усе були у славному сотенному містечкові Конотопі сотниками , так від отця до сина так сотенство і переходило . От як і старий Улас Забрйоха , таки сотник конотопський , як помер — і що ́ то жалковало за ним козацтво ! та таки і усї люде , і старе і мале , усї плакали . А як ховали , так труну його несли через усе село на руках , мов дїтського батька , та биля церкви й поховали , і добре на усїх обідах помянули . Як же відпили сорочини і громада зібрала ся на пораду , кого начинити сотником , то усї у - в один голос так і гукнули : » А кому - ж буть ? Уласовичу , Забрйошенку ; якого нам лучшого ськати ? « Оттак - то і настановили його сотником і став він із Забрйошенка вже й сам Забрйоха . От він , поховавши батька , сюди - туди оглядївсь , аж вже йому годів двадцять цять ; нїгде дїтись , треба женити ся , треба дївки ськати . Батько бо його , старий Улас , був собі скупенький , і коли було Микита , як озьме його за серце , стане батька прохати , щоб його оженив , то старий насупить брови , зирне на нього сторч , та й скаже : » Нехай лишень вияснить ся , бач нахмарило . Який тепер сякий - такий син женить ся ? Бач , хлїб дорогий , по пять алтин мішок , та й тїсно нам буде , як тобі жінку озьмемо : тільки і є , що хата з кімнатою , та через сїни противна хата , та й годї ; де менї вас містити з дїтворою , що ́ вже знаю , що так і обсипле .
Indietro Pagina 1 di 54 Pagina 1 di 54 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
