Salta il testo dell’articolo
Минуло кілька тижнів . Одного дня додому приїхав Степан , а Омелько ніс за ним скриньку з речами . Степан хотів знати , як усе було . — Ми довго гналися за ним , — казав Омелько . — Аж тут дорога переорана , і в їхнього воза відскочило колесо ! Візник утік у бур’ян , а ми тут їх і догнали . Пан дав паничеві батога . Добре , що чумаки нас розборонили , а то , мабуть , і вбили б . А потім пан зліз із коня , випив води , затрусився й упав , як мертвий . Чумаки й привезли його додому . Омелько пішов до коней , а Степан зітхнув . Він знав , що жених після тієї зустрічі два тижні лежав хворий . Але в Степана були й свої новини , і всі погані . Сенат не визнав Боруль дворянами . А суд , де служив Степан , закрили , і тепер він лишився без роботи . Вбігла Марися й обняла брата . — Стьопо ! Слава Богу , що ти приїхав ! Батько дуже хворий , мабуть , помре . Вона розказала братові все . Батько ще не одужав після тієї історії з женихом , а тут пан Красовський зібрав людей , щоб вигнати їх із села й розвалити хату . Батько кричав і сварився , а потім знову впав на землю . Мати й Марися на колінах просили пана почекати . Він дав їм тільки один місяць , і то тому , що за них заступився дядько Гервасій . А через кілька днів прийшов папір , що сенат не визнав їх дворянами . Тепер батько нічого не їсть , тільки зітхає й читає той проклятий папір . А завтра вже треба виїжджати з хати , і ніхто не знає куди . — Я теж , Марисю , вже не служу , — тихо сказав Степан . — Тільки не кажи батькові ! — злякалася Марися . — Він цього не переживе . Мати пішла до Гервасія просити , щоб він помирився з батьком і дав якусь пораду . А Степан пішов до батька . Незабаром прибіг Микола з доброю новиною : його батько згодився прийти . Скоро прийшли Палажка й Гервасій . — А що , Степане , скоро будеш начальником ? — спитав Гервасій . — Де там ! Я вже не служу , бо наш суд закрили . Гервасій спитав , скільки Степан отримував за службу . Виявилося , що два роки він не отримував нічого , а на третій рік йому дали два з половиною рублі на місяць . — Два з половиною ? ! — закричав Гервасій . — Господи ! Здоровий молодий хлопець два роки сидить задарма ! А твій батько наймитові платить тридцять рублів на рік ! Покинь ти , сину , думку про чин . Бери до рук батькову землю , бо тепер не ті часи . Степан бачив , що Гервасій каже правду , але дуже боявся , що скаже на це батько . XI . Папери в печі Скоро Гервасій і Палажка вивели Мартина під руки й посадили на стілець . Мартин був худий і жовтий . — Бачите , яким став Боруля , — тихо сказав він . — Але я ще поїду в місто й повезу всі свої папери до Каєтана Івановича , який мені там допомагає . — Знову за своє ? — сказав Гервасій . — Мало тобі біди через те дворянство ? — Паперів же скільки , і п’ять років справа йшла ! Нас уже майже визнали , але не затвердили через дрібницю . У нових паперах написано « Боруля » , а в старих « Беруля » ! Щоб тому писареві руки покрутило ! Тепер я й сам не знаю , хто я такий : Боруля чи Беруля . . .
Indietro Pagina 8 di 9 Pagina 8 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
