Salta il testo dell’articolo
До кімнати ввійшов Степан , який мав сьогодні їхати назад у місто . — Скажи мені , сину , — сказав Мартин , — ще про того чиновника , що був у нас на Масницю . Він так гарно грав на гітарі . — Це Націєвський . — Еге ж ! Ти казав , що йому сподобалася наша Марися ? — Він питав мене , чи багато ви дасте за нею грошей . То , мабуть , сподобалася . Степан сказав , що цей чиновник має чин губернського секретаря . Через його руки йдуть усі папери з міської управи . — Губернський секретар ! — радів Мартин . — Саме такий жених нам і треба ! Скажи йому , нехай приїде до нас на наших конях , а назад ми його самі відвеземо . Тут у кімнату вбігла Марися . — Тату , Степане , ідіть , мама кличе ! Мартин скривився , ніби в нього заболів зуб . — Марисю , скільки разів я тобі казав , щоб ти не говорила по - мужицьки ! Ці твої « мамо » й « тату » для мене , як батогом по вуху . Кажи , як Степан : « папінька » , « мамінька » . — Або « папаша » , « мамаша » , — додав Степан . — Я так ніколи не вимовлю , — сказала Марися . — Привчайся , бо ти тепер панночка ! — сказав Мартин , обняв сина й вийшов із ним . Марися лишилася сама й сміялася : « Папінька , мамінька . . . Ой , як чудно ! » У двері тихо заглянув Микола , син багатого сусіда Гервасія . Микола й Марися росли разом і давно любили одне одного . — Мені вже набридло ховатися від людей , — сказав Микола . — Сьогодні я скажу своєму батькові , щоб він поговорив із твоїм . А після Великодня ми й поженимося . Добре , Марисю ? — Аякже , чого нам ще чекати ? — Марисю ! Можна я тебе поцілую ? — Ну , тільки швидко ! Він поцілував її один раз і хотів удруге , але дівчина його відсунула . — Годі ! А то ти до весілля націлуєшся , а потім я тобі набридну . III . Панич у чоботях Незабаром до кімнати прийшов Степан , і друзі обнялися . Степан почав хвалитися , що в місті є більярд і бульвар , де в неділю гуляє багато панночок . А на службі щодня приносять цілий мішок паперів . — Ох , які там є папери ! — казав він . — Один начальник пише другому , що це не його справа . А той пише назад , що й не його . І так цілими місяцями ! Я ці папери вчу напам’ять , як молитви . — Ну , як собі хочеш , — сказав Микола , — а я краще копав би рови , ніж робив таку роботу . Тут увійшов Мартин . — А ти , хлопче , все батькові воли пасеш ? — спитав він Миколу . — Пасу , дядьку Мартине . Не всім же бути чиновниками . — Правда . Кому воли , а кому папери . Коли Микола пішов , Мартин сказав синові : — Чого він до тебе ходить ? Ти , сину , не дружи з нерівнею . Микола простий мужик , і від нього дьогтем смердить . А ти служиш у суді ! Скоро сенат визнає нас дворянами , і тобі дадуть чин . Тоді й мундир буде ? — Аякже ! Комір вишитий золотом , і дев’ять ґудзиків в один ряд ! — От бачиш ! Куди ж Миколі до тебе ! Потім Мартин покликав наймита Омелька , який мав везти Степана в місто . — Узуй чоботи ! — сказав йому Мартин . — Навіщо мені чоботи в будній день ? Мені й у постолах добре . — Везеш у місто панича , а сам у постолах ! — Якого панича ? Хіба панич пана Красовського поїде з нами ? — Сто чортів тобі ! Наш панич , Степан Мартинович ! — Степан ? А давно його зробили паничем ?
Indietro Pagina 2 di 9 Pagina 2 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
